Вітаю!

Перший випуск нової рубрики Приховано я вирішив присвятити оповіданню «У поллні скверни», яке колись брало участь у конкурсі темного фентезі. Ба більше, його атмосфера чудово підійде для геловінського вечора. Тож можете насолоджуватися та жахатися!

Чи багато історичного в цьому оповіданні?

Основні події відбуваються у світі, який полонила скверна — один з найбільших ворогів середньовічного японця. Немає ні світла, ні надії, ні богів, які можуть порятувати. Головним героєм стає одинокий ронін, який крокує темним шляхом, аби побороти зло злом.

Звісно, це фентезі, тому очікувати від роботи безперечної відповідності історичним рамкам не варто. Та й було написане оповідання два роки тому. Стиль мій уже змінився, а деякі помилки там ще залишилася. Наприклад, як я переплутав символізм Їнь та Ян. Але який же то шлях без помилок?

Наш герой рушає по святилищу, поглинутому скверною. Це вже чи не найстрашніша річ, яка могла трапитися зі святим місцем. Для середньовічних японців такі простори мали особливе значення, адже єднали їх з природою та територіальним камі, якому вони поклонялися. Дорогою ви з героєм зустрінете деякі типові елементи японської культури, як темідзу — місце для омовіння — чи торії — ворота, які розділяють людський та божественний простори.

Утім, що приховано за пластом, на якому побудована ця історія?

За основу мною були взяті дві легенди. Перша про богів-деміургів — Ідзанаґі та Ідзанамі — дала нам джерело зла. За нею ці камі створювали світ, доки з лона Ідзанамі не народився бог вогню, який обпалив її та вбив. Ідзанаґі, засмучений смертю сестри-дружини, вирушив у країну Жовтих вод, аби повернути ту. На жаль, зустрівшись із нею, він не дотримав обіцянки: «Не дивися на мене, коли ми вирушимо звідси». Чоловік розлютив Ідзанамі й вона остаточно перетворилася на богиню смерті, пообіцявши, що вбиватиме сотню людей щодня. Ідзанаґі встиг втекти від неї, але в моїй історії його сестра-дружина повертається, аби поплатитися і хоч не йому, то його дітям. Що їй успішно вдається.

Друга легенда пов’язана з Аматерасу — головною сонячною богинею та донькою Ідзанаґі. Жінка починає правити Такама-но-харою — землею богів, яку тій віддав батько. Її брат Сусаноо — бог вітру, який отримав у правління землю людей, — невдоволено приходить до неї та починає шкодити. За легендою йому не подобається країна, якою править. Між ними відбувається багато епізодів, але кульмінацією стає ховання Аматерасу в Небесному ґроті. Через це настає вічна ніч. У результаті богиню витягують звідти, а Сусаноо відправляють на заслання до людей. У моєму оповіданні цей сюжет використано, як порятунок богів від скверни Ідзанамі. Аматерасу ховає тих богів, що змогли вижити, аби в ґроті знайти порятунок. 

На жаль, дві легенди, хоч і дуже цікаві, але виконують роль плато, на якому будується історія, а не стають основною сюжетною лінією. Утім, у моїх планах є пункт написати серію книжок у цьому всесвіті! А вас цікавить тема Японії та її історії?

Дякую за увагу? Діліться своїми думками. Розкажіть, чи ви використовуєте історичні сюжети у своїх роботах? 

Зустрінемося в сяйві старих та нових історій☀️

P.S. Як завжди, усі фотоматеріали в Instagram. Там сьогодні поділився своїм гарбузовим ліхтарем. А ви вирізали його?