Біля під'їзду вже стоїть іномарка мого бойфренда, сідаю на пасажирське місце попереду і відчуваю, як ударяє свіжий запах троянд.

— Це ароматизатор у тебе такий, чи що? — здивовано цікавлюся, на що він, заводячи машину, посміхається.

— Ні, Лізо, подивися назад, там дещо лежить для тебе. 

Повертаюся всім корпусом і мало не падаю в сидячому положенні. На задньому сидінні лежить величезний букет троянд. Ніколи в житті мені не дарували таких букетів, та він у рази три, а то й у чотири більше звичайного.

— Витягти я не міг, боявся все поламати. Бачиш пелюстки навколо, букет був більший, але поки я його намагався засунути на заднє сидіння, більша частина бутонів зламалася, довелося прибрати їх, — пояснює спокійним тоном.

— Германе!.. — кидаюся йому на шию і жадібно покриваю обличчя дрібними поцілунками.

— Сонце, — сміється, — це цілком нормально дарувати дівчині квіти. Особливо тієї, що мені подобається. 

Він везе мене на друге, наше з ним спільне побачення. Всю дорогу ніжно стискає мою руку, від чого починаю танути. Який він все ж таки чудовий хлопець, ну просто мрія моя, ідеал. Нехай він бабій, ловелас, але зараз він зі мною поряд, тут і зараз. А мені більшого й не треба.

Книгу можна прочитати ТУТ