Вітання спільното.

Влад вирішив прошвирнутися "додому до хати, де рідная мати" разом з ліпшим другом, показати земне життя неземному хлопцю, який дівчину не тримав жодного разу за... за ручку хіба що тримався...

Та як іносвітянин почуватиметься на землі? Чи сподобається хлопцю в нас гостювати? Аж самому стало тікаво... А вам теж стало цікаво? То приєднуйтеся, разом по підглядаємо, ну і підслухаємо)))

 

Ясон зробив так, як сказав Влад.

Різкий ривок, провал у небуття — і Ясон почав верещати, мов різаний:

— Ааа! Ууу! Ааа! Що це? Що це? Ааа! Уууу! Владе, зупини! Ааа! Уууу! Гаааа! Ууу! Ох ти! Ох ти! Ааааа! Ого, що це? Ааааа!

Різкий стоп — і все стихло.

— Все? Наорався? А тепер відкрий очі.

Ясон відкрив очі й від подиву, не розуміючи, де знаходиться, промовив:

— Ух ти… де це ми? Що це за споруда? Що за будівля? Яке тут усе дивне! Поглянь у вікно, Владе — усе якесь не таке…

 

Я уважно слухав усе, що розповідав Василь.

— Зрозуміло, Васю. А скажи мені, друже Васько, чи немає в тебе дівчини, з якою можна було б познайомити мого друга Ясона?

— Нууу, є, звісно… — не встиг він договорити, як озвався інший товариш — Микола.

— Владе, є тут одна дівчина, доволі гаряча. Приїхала до села років три тому. Звати її Поліна. Можу познайомити.

— Дуже добре, Миколко, бо Ясон ще жодного разу не мав дівчини.

— Що? — очі Миколи полізли на лоба. — То тобі скільки років, Ясоне?

— Скоро буде двадцять три, — відповів Ясон. — А що такого — не мав дівчини?

— Ну ти хоч цілувався з дівчиною? — продовжував цікавитися Микола.

— Ні, не цілувався...