Дорогі читачі, викладаю новий вірш, який змусить замислитися над силою звичайних слів.

Словам властивй різний ефект: деякі підбадьорюють, деякі дарують віру та надію, а від деяких - зневірюєшся та стаєш закритою від усіх навколо. Але чи існують ліки? І де їх віднайти?

А відповідь можна отримати, відповівши на кілька питань: "Наскільки довго ці слова чинили згубний вплив?",  "На скільки сильно людина стала від них залежною?", "Наскільки глибоко ці слова пустили своє коріння вглиб?" 

Відповідь - це антидот. І лиш знайшовши відповідь, можливе зцілення душі.

Уривок із вірша:

Чи винен хтось, що я завжди була такою?

Чому ж я маю римуватись у віршах?

Чому мовчиш, закомплексована до болю?

Скажи хоч щось? Відповідай!

Повний вірш можна знайти за посиланням:

https://booknet.ua/reader/emoc-za-prizmoyu-dush-b445599?c=4946631

Приємного читання) Рада буду почути думки)