Цікаве з книги

 Але Іван не знав, що у ТехВ28 свої міркування на цей рахунок. Дурний Кислотник не здогадувався, що його не існує в системі координат чи десь в важливих секторах пам’яті техноїда. Кислотник був лише набіром символів, інформацією. Завданням, яке треба виконати. Не більше. Як тільки все буде зроблено – він перестане існувати для машини, як і багато інших. Єдиним виключенням був один мисливець і то того що він був пов’язан з пульсаром.

 Єдина причина зволікання техноїда в тому – що перед ним противник з новими характеристиками, які машина хотіла вивчити, щоб занести в базу даних. Розробити метод протидії. Кислотник був ходячим полігоном.

 Техноїд з грохотом металевої руки врізав по постаменту з фото, вогники свічок пішли хвилею, від протягу, який утворив цей рух. Із дюз на руці техноїда засяяло сине світло і воно підпалило фото. Які одне за одним підпалювались, формуючи вогняний полу круг.

– Що ти робиш? Це ж пам’ять! Вони мені дорогі! – з відчаєм закричав Кислотник.

 ТехВ28 про себе сухо підмітив, що зберігання інформації на папері це не ефективно.

 Кислотник заричав і його тіло пішло хвилями, він кинувся на техноїда.

 Але того вже не було на місті, де він знаходися, Кислотник визвірився на пустоту.

 ТехВ28 опинився позаду  Івана в повітрі, та вистрілив з зброї, як була вбудована в руці, повітря прийшло в рух, та на мить стало ясно в приміщені, як в день. Коли світло розвіялося – Кислотника не було.

 Техноїд пружно та тихо приземлився. Хоча був вже зовсім металевим і важким. Рано було списувати Івана з рахунків –  в останню мить він швидко перетворився на істину форму і забився в тріщини в полу, так пройшов підлогою, щоб вибухнути під ногами техноїда.

 Але космічний механізм відскочив з того місця, бо його датчики зафіксували наближення кислотної небезпеки. Техноїд зробив перекид назад і приземлився на безпечній відстані від ураження Кислотника.

– Припини, тікати і увертатися! Давай нормально поговоримо! Що ти наче не рідний?! Що з тобою робили?– допитувався Кислотник.

 ТехВ28 не бачив сенсу вступати в діалог з об’єктом для знищення. Але про себе відмітив, що об’єкт тупий і не обучаємий. Бо не бажає розуміти, що так він знав Нестора, ця людина провела з ним в лабораторіях довгий час, трохи ще протягнула. Але вже потихеньку техноїдна істотність пожирала людське тіло. І за шістдесят три роки, процес майже завершився. Від людини залишилося двадцять процентів. Які ні на що не впливають, а слугують резервом органіки, чи осередком пам’яті про людей, щоб краще з ними взаємодіяти.

---------------------------------------------------

Посилання на книгу: https://booknet.ua/book/polyuvannya-na-msyac-b411827