Після 34-го розділу. Я відчуваю цей постріл...

https://booknet.ua/book/lyalka-v-rozplatu-b447771

Друзі…

Я тільки-но натиснув «Опублікувати» на 34-му розділі.  
І зараз сиджу, дивлюся на екран, і в мене тремтять руки.  
Не від кави.  
Не від нервів перед релізом.  
Від того, що я щойно змусив Настю натиснути на спусковий гачок.

Я писав цю сцену майже тиждень.  
Не тому, що не знав, як закінчити.  
А тому, що після кожного речення мені доводилося вставати, виходити на балкон, курити одну за одною і просто дихати.  
Бо коли вона підняла пістолет і вистрілила — я відчув цей удар сам.  
У груди.  
У горло.  
У те місце, де роками сидів мій власний біль, який я ніколи не показував нікому.

Я не хотів робити це красиво.  
Не хотів робити це «героїчно».  
Я хотів, щоб це було страшно.  
Щоб кров була справжньою.  
Щоб його хрип був справжнім.  
Щоб її очі — сухі, мертві, але живі — залишилися з вами надовго.  
Щоб ви відчули той самий холод, який відчував я, коли писав.

Я плакав, коли писав останній абзац.  
Не тому, що шкодував Ігоря.  
А тому, що Настя нарешті перестала мовчати.  
Вона сказала йому все, що носила в собі роками.  
І я відпустив щось у собі теж.  
Але відпускати — боляче.  
Дуже боляче.

Цей розділ став для мене найважчим у всій книзі.  
Не тому, що треба було написати смерть.  
А тому, що треба було дати їй сказати те, що вона ніколи не наважувалася сказати вголос.  
І коли вона це сказала — я зрозумів: це не просто сцена.  
Це кінець однієї епохи.  
І початок іншої.

Половина книги позаду.  
Але найстрашніше — ще попереду.  
Бо коли ти вбиваєш батька — ти не просто закриваєш двері.  
Ти відкриваєш нові.  
І за ними — війна.  
Кров.  
Втрати.  
І вибір: втекти чи стояти до кінця.

Якщо ви готові йти далі зі мною — дякую.  
Якщо вам потрібна пауза після цього розділу — візьміть її.  
Обійміть когось рідного.  
Випийте кави.  
Плачте, якщо хочеться.  
А потім повертайтеся.

Настя ще не закінчила говорити.  
І я ще не закінчив писати.

P.S. Якщо після 34 розділу вам боляче — напишіть мені.  
Я читаю всі коментарі.  
І я з вами.  
Ми разом проходимо цей шлях. ??

0 коментарів

Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис

Увійти
Інші блоги
Обручка - символ чи ні?
А що, якщо цього разу обрати себе? Іноді одна обручка важить більше, ніж усі слова, які ми колись обіцяли одне одному. А одне запрошення на каву змушує замислитися: чого насправді хочеш саме ти? Лісса вперше дозволяє собі
Де ж подівся майбутній батько?
Після всього, що сталося, логічно було б припустити, що тепер Едвард має зробити мені пропозицію. Не факт, звісно, що я її прийму! Принаймні не одразу, наївно розмірковую я. Але однаково лежу й усміхаюся, як дурна, в очікуванні
Пласка Земля ☺️ 7/7⚡
⚡Доброї ночі, шановна творча спільното!✨ Гортаючи стрічку соціальних мереж, нерідко можна натрапити на відеоролики, присвячені теорії пласкої Землі. Існують цілі сторінки, канали й форуми, присвячені цій темі, які
А вона думала їй минеться...
Кажуть, не варто дражнити і провокувати чоловіка. Адже рано чи пізно доведеться пожинати плоди власних витівок. Я звизгую від несподіванки і з вереском кидаюся тікати вздовж ряду парт. Та Олексій перемахує через
Який турботливий дворецький!
— Можливо, вашій Світлості варто наказати подати до столу щось міцніше за каву? — лунає за спиною сухий і бездоганно ввічливий голос Ікарона. Старий дворецький з'являється нізвідки, безшумно виростаючи біля стола,
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше