Після 34-го розділу. Я відчуваю цей постріл...

https://booknet.ua/book/lyalka-v-rozplatu-b447771

Друзі…

Я тільки-но натиснув «Опублікувати» на 34-му розділі.  
І зараз сиджу, дивлюся на екран, і в мене тремтять руки.  
Не від кави.  
Не від нервів перед релізом.  
Від того, що я щойно змусив Настю натиснути на спусковий гачок.

Я писав цю сцену майже тиждень.  
Не тому, що не знав, як закінчити.  
А тому, що після кожного речення мені доводилося вставати, виходити на балкон, курити одну за одною і просто дихати.  
Бо коли вона підняла пістолет і вистрілила — я відчув цей удар сам.  
У груди.  
У горло.  
У те місце, де роками сидів мій власний біль, який я ніколи не показував нікому.

Я не хотів робити це красиво.  
Не хотів робити це «героїчно».  
Я хотів, щоб це було страшно.  
Щоб кров була справжньою.  
Щоб його хрип був справжнім.  
Щоб її очі — сухі, мертві, але живі — залишилися з вами надовго.  
Щоб ви відчули той самий холод, який відчував я, коли писав.

Я плакав, коли писав останній абзац.  
Не тому, що шкодував Ігоря.  
А тому, що Настя нарешті перестала мовчати.  
Вона сказала йому все, що носила в собі роками.  
І я відпустив щось у собі теж.  
Але відпускати — боляче.  
Дуже боляче.

Цей розділ став для мене найважчим у всій книзі.  
Не тому, що треба було написати смерть.  
А тому, що треба було дати їй сказати те, що вона ніколи не наважувалася сказати вголос.  
І коли вона це сказала — я зрозумів: це не просто сцена.  
Це кінець однієї епохи.  
І початок іншої.

Половина книги позаду.  
Але найстрашніше — ще попереду.  
Бо коли ти вбиваєш батька — ти не просто закриваєш двері.  
Ти відкриваєш нові.  
І за ними — війна.  
Кров.  
Втрати.  
І вибір: втекти чи стояти до кінця.

Якщо ви готові йти далі зі мною — дякую.  
Якщо вам потрібна пауза після цього розділу — візьміть її.  
Обійміть когось рідного.  
Випийте кави.  
Плачте, якщо хочеться.  
А потім повертайтеся.

Настя ще не закінчила говорити.  
І я ще не закінчив писати.

P.S. Якщо після 34 розділу вам боляче — напишіть мені.  
Я читаю всі коментарі.  
І я з вами.  
Ми разом проходимо цей шлях. ??