Я  могла лише посміхнулася. Ми пройшли на крушу. Ця зона відпочинку, вона була неймовірною. Не дарма я її малювала два тижні. Гліб тоді, як зараз пам’ятаю, жодної правки не вніс.
-    Як же тут гарно – я не стрималася.
-    Так. Це твоя робота, - Гліб посміхнувся, - ти велика молодець. 
-    Дякую. Ми молодці. Гліб, - я хотіла дізнатися, що буде якщо він підійде на роль донора, - скажи мені дещо.
-    Що саме? – він показав на диван і ми присіли, - якщо ти підійдеш на донорство, що буде?
-    Я стану донором. Ясь, чому ти так хвилюєшся? 
-    Не знаю. Але я б не хотіла щоб ти це робив – я і правда не хотіла, що він став донором через відношення до мене.
-    А що ти сказала Артему? – він так подивився на мене, що навіть я задумалася.
-    Щоб він подумав -  погляд Гліба став веселішим.
-    Ясь, я навіть не знаю. Ти ж розумієш, що справа у житті дитини?
-    Так, я то розумію. Але все одно. У нього є родина, а ти – він єдиний син, як я могла його просити ризикувати своїм життям?