Шифрування чи пантоміма? [futureproof]

Вітаю, друзі!

Всім вітання із днем закоханих) Нехай всі, кого ви щиро любите будуть з Вами поруч, здорові, щасливі, у мирі та достатку❤️✨

Продовження [futureproof] уже на сайті!)

О цій порі Кейн ще не бувала у в’язниці. Тут було не так багато людей, та все ж чимало з присутніх прийшли із дітьми аби навідати своїх рідних, що мали необережність опинитися за ґратами. Вона сиділа за вже звичним столом, знервовано стукаючи чоботом по ніжці стільця. Джея вивели десь за хвилину, мовчки кинули на стілець, перечепивши ланцюг до кріплень столу. Одразу ж між ними виросла неонова рожева лазерна сітка. Погляд Джея потеплішав, щойно очі зустрілись із подругою.

– Привіт.

Кейн всміхнулась.

– Як справи? 

Капралка знизала плечима.

– Даруй, ми гратимемо у пантоміму, чи ти таки почнеш говорити зі мною? – поцікавився ветеран.

– Ну, тобі у цих браслетах навряд чи вдасться якісно зіграти, ніби тут є невидима стіна.

– Типу тобі цього лазера мало? – здійняв брову він.

– Гаразд…То, що ти пропонуєш?

– А що я можу запропонувати? – втерла носа Сем. – Я просто скаржуся на власні проблеми подрузі. Невже і в цьому треба кляте стратегічне мислення?!

– Добре, вибач мені, – пом'якшилась Кейн. – Я…Я не мала втягувати тебе у це.

– І дозволити Маккензі вирішувати за мене? Оце вже точно ні. 

Кейн наблизилась до Саманти, сівши поруч. Дівчина стомлено поклала голову капралці на плече.

– Я не хочу помирати…

– Я знаю, – обійняла її Кейн. – Я теж.

– Мені страшно, – заплакала вона.

– Я розумію, – капралка погладила подругу по голові.

– Ти памʼятаєш, як вони казали? Як виправдовували модифікацію? – шморгнувши носом, спитала Сем.

– Так…Казали, що ми мусимо стати стійкими до майбутнього, аби долати всі перешкоди.

Саманта сухо реготнула:

– Виходить, вони обісралися. Коли вже ми всі помремо на рівні зі звичайними людьми.

Скрипучий сміх досить скоро змінився на черговий потік сліз. Саманта тихо плакала, притулившись до ветеранки. Кейн обійняла її, погладивши спину.

Кейн відчинила двері, впустивши малого до квартири першим.

– Це гарна пропозиція Реймі. Завтра звʼяжуся з нею і…– вона заклякла.

– Тато? – округлив очі хлопчик.

На кріслі у вітальні, по-хазяйськи виклавши ногу на ногу, сидів задоволений собою Бріон.

– Здоров, Лавкрафт, – проігнорувавши пасинка, мовив ветеран.

_______________________________________________________________________________________

Заходьте в гості) 

[FUTUREPROOF]

Планета Індиґо-352. 5193-й рік. Людство вже майже двісті років проводить експансію, подорожуючи різними галактиками. Освоєння нових, незвіданих планет потребувало могутнього війська, тих, хто буде сильнішими, спритнішими, стійкішими до майбутнього.
Кейн Лавкрафт була однією з них, вона пройшла не одну битву і вже забула як воно: відчувати смак до життя, бути вільною. Тільки малий сусідський хлопчик допомагає їй усвідомити цінність власного існування.
Спостерігаючи за контролем влади, нескінченною цифровізацією і непомірними апетитами людства, Кейн усвідомлює, що одного страшного дня всі вони заплатять дорогу ціну за свої загарбницькі війни. Існує лише один крихітний шанс стати стійкими до майбутнього. Головне не втратити його.

Запрошую також до своїх соціальних мереж ☀️✨

❣️Мій інстаграм

❣️Мій фейсбук

❣️Мій пінтерест

Ваша, Кайла Броді-Тернер ❤️