Таргани та життя

Чим я ще фанюся, окрім книжок? Трошки геймдевом (привіт, індюшатина). Так, не лише вигадую проблеми для героїв, ну й не тільки проблеми  =)

Зараз потроху збираю «намисто» діалогових арок для гри: у центрі історії — гравець, який працює в адміністративній зоні, приймає людей, слухає скарги, розгрібає чужі драми, абсурд і дуже життєвий хаос.

І знаєте, що найсмішніше? Найкращі квести для таких ігор вигадує не сценарист. Їх вигадує життя.

Колись мама розповідала мені історію зі своєї роботи — якраз із серії «прийом громадян, скарги, нерви, понеділок».

Прийшла до них бабуся. Божа кульбабка. Тиха, охайна, з виглядом людини, яка зараз чемно попросить допомоги.
Сіла.
Дістала коробочку.
Поставила на стіл. 

А в коробочці — живі таргани. 

Бо їй не допомогли. А якщо не допомогли — то ось вам, каже, моя проблема. Тепер вона ваша.

І от у такі моменти я особливо люблю працювати над діалогами, бо саме життя дає квест «розгнівана бабуся приносить у приймальню коробок тарганів як акт громадянського протесту».

Тому зараз сиджу, збираю ці сцени по намистинах: трохи абсурду, трохи побутового сюрреалізму, трохи чужих трагедій, трохи сміху крізь втому. Життя — не книга: на жаль, вона не дає зазірнути у голови всіх навколо.

А як ваші діла?