Ми часто чуємо питання: «А чи буває кохання на все життя?», «Чи можливо любити без очікувань?». Ми шукаємо гарантій там, де панує вогнева стихія.

Мій новий вірш — це маніфест віри у неможливе. У те, що любов може бути сильнішою за час, за лихо навколо і навіть за власний страх.

«А чи можливо закохатися не вчасно, щоб в одну мить і лячно, і прекрасно, то як мурахи по шкірі розішлись…»

Ці рядки народилися під час чергових обстрілів, коли вчишся цінувати кожну мить «несвоєчасного» щастя. Бо коли навколо все стає інакшим, одне з того, що тримає нас — це та сама рука у руці.

Запрошую вас до роздумів у коментарях: Яке з цих «А чи можливо?» для вас найскладніше? Чи вірите ви, що можна кохати все життя, коли «блискавок в очах вже мало»?

Читати збірку «Я знову пишу» від авторки з незламного Нью-Йорка: https://booknet.ua/reader/ya-znovu-pishu-b448348?c=4943695

#Яна_Тарасевич #НьюЙоркДонбас #ПсихологіяКохання #ЯЗновуПишу #СучаснаПоезія #Букнет #ВіршіУкраїнською #МурахиПоШкірі