Рой Діміус був мечником платинового рангу. Він володів усіма поширеними в королівстві стилями клинкового бою, включаючи навіть такі складні, як “Стиль Не П’яного, а Просто Закоханого Майстра” або “Політ Сльози Незайманої Ельфійки”. Його вірний меч завдавав ударів не лише старою доброю сталлю, але й, на вибір, одним з чотирьох стихійних зачарувань.

Крім того, він очолював найуспішнішу на території королівства та сусідніх держав команду авантюристів. Вони завжди брались тільки за найскладніші завдання – і завжди поверталися з перемогою.

– То що? – вимогливо дивлячись на мечника, запитав Лерой.
– Ні, – коротко відповів Діміус.
– Чому?
– Я тебе давно знаю, Лерою, – мов дитині, почав пояснювати авантюрист. – Власне, тебе все місто і вся Гільдія знають, як облупленого. І всі ми в курсі, що ти трохи… як би це сказати… “ку-ку”.

В його очах явно читалось: “насправді зовсім не трохи”.

– Але в мене, на відміну від тебе, макітра з плечей нікуди ще не втекла. Я не піду на вірну смерть – і своїх людей не пошлю. А пертися в гори – це саме що вірна смерть. Про те, щоб зловити живцем дракона й притягти сюди, я взагалі мовчу.