Друзі, хто планував придбати цей роман, зараз саме час!

"Вийду заміж назло колишньому"

Завтра підняття ціни, дуже раджу придбати сьогодні, поки книга дешевше!

Про книгу:

Колишні разом. Вони — самотні. Рішення одружитися того ж дня всім назло було спонтанним, але чи вдалим?

Лія:

— Схоже, ми з тобою сьогодні в однаковому статусі.

Я мовчу.

— Марко, — представляється він. — Колишній чоловік тієї дівчини, що щойно поїхала з твоїм.

Я дивлюся на нього крізь сльози.

І вперше за весь цей день відчуваю, що я не зовсім одна.

***

Марко:

— Ліє, — кажу повільно. — А давайте одружимося.

Вона дивиться на мене широко розплющеними очима.

— Що?

— Назло колишнім, — додаю. — Просто… візьмемо і зробимо те, чого від нас ніхто не чекає.

Уривок-спойлер:

— Шукаєш щось конкретне, чи просто вирішила перевірити мої статки? — мій голос звучить як удар батога.

Навіть мені він здається надто різким, але зупинятися пізно. Я хочу, щоб вона відчула — це межа, яку вона перейшла.

Вона здригається так сильно, що ледь не падає. Різко підводиться, притискаючи руку до грудей. Її обличчя бліде, а в очах — суміш жаху та розпачу.

Я бачу, як у ній борються два бажання: втекти й залишитися. Її губи тремтять, ніби вона ковтає слова, які рвуться назовні. І на секунду в мені щось хитається — не жалість, ні. Усвідомлення, що я загнав її в кут так само, як хтось робив це раніше.

— Марку… я… — вона затинається, але швидко опановує себе і витягує з-за спини зім’ятий папірець. — Що ти від мене ховаєш? Що це за проєкт «Атлант»? І чому я маю шукати відповіді в твоїх секретних документах, а не чути їх від свого чоловіка?

Слово чоловіка боляче б’є по слуху. Воно звучить як докір. Як зобов’язання, яке я, за її відчуттями, не виконав.

Вона кидає мені лист. Я ловлю його в повітрі, пробігаю очима по знайомих рядках про «ціну її любові» та «мільярди».

Цей папір уже горів у моїх руках сьогодні. Я пам’ятаю кожне слово. Пам’ятаю, як вирішив не показувати його їй, щоб не отруювати голову. І тепер — іронія — саме мовчання вибухнуло проти мене.

Лють спалахує всередині мене з новою силою. Я роблю крок до неї, і вона мимоволі відступає до стіни.

Мені не подобається цей рух. Не подобається, що вона інстинктивно шукає опору спиною, ніби я — загроза. Але зупинитися я не можу.

— Ти вирішила зламати мій сейф через якусь анонімку? — я майже кричу, кидаючи лист на стіл. — Ти могла б просто зайти і запитати! Ти могла б вимагати пояснень, замість того щоб ставати злодійкою у власному домі! Ти хоч розумієш, як це виглядає?

У цей момент я чую себе збоку й розумію: я говорю про правила, але насправді боюся зовсім іншого — що вона побачить те, що я ще не готовий був пояснити. Не тому, що винен. А тому, що правда болюча.

— А як це виглядає з мого боку?! — її голос зривається на крик. — Мені важко зрозуміти, кому можна довіряти, Марку! Один чоловік уже зруйнував моє життя, переконавши, що я нічого не варта. Тепер з’являєшся ти — ідеальний рятівник. А потім я отримую це. Я не знаю, хто каже правду, а хто просто краще маскується!

Її слова влучають точно. Не в серце — глибше. В ту частину мене, яка теж звикла не довіряти. Я бачу перед собою не зрадницю, а жінку, яку навчили сумніватися у власній цінності.

— Мені можна довіряти! — я вдаряю кулаком по стіні поруч із нею, і вона здригається. — Я витягнув тебе не для того, щоб грати за твоєю спиною. Я граю на твоєму боці, навіть якщо ти цього не бачиш!

Біль у кулаці трохи приводить до тями. Я дихаю важко, різко, ніби щойно вийшов з бою. І вперше за весь цей час ловлю себе на думці: а що, якщо я теж помиляюся?
 

випадкова зустріч

фіктивний шлюб

дуже емоційно

Ваша Лія Роуз ♥️ 

Я у Інстаграм та Фейсбук.

Завітайте до нашого з Юліанною Бойлук і Анною Харламовою телеграм каналу. Там все актуальне від трьох авторок, свіжі новини, візуали, солодкі шматочки.

І обов'язково підписуйтесь на мою сторінку, щоб отримувати сповіщення від Букнет про новинки, знижки, важливі новини.