Моє серце завмирає десь у районі горла. Я бачу кожну дрібну деталь на його обличчі: ледь помітну зморшку між бровами, жорстку лінію губ. Він небезпечний. Я це відчуваю кожною клітинкою шкіри. Це не нахабство Еміліо, це щось набагато глибше і страшніше.

Хлопець підносить руку. Я здригаюся, очікуючи удару чи грубості, але він лише обережно, кінчиками пальців, заправляє моє біле сплутане пасмо за вухо.

Його дотик гарячий, і від нього по хребту пробігає електричний розряд.

— Знаєш, Рапунцель, — каже він, і його голос стає небезпечно тихим, майже інтимним, — твоя проблема не в тому, що ти дурна. Твоя проблема в тому, що ти намагаєшся вижити там, де треба просто нищити все навколо.

ЧИТАТИ ПРОДОВЖЕННЯ БЕЗКОШТОВНО