Чия ж черга на щастя?

У рамках марафону Тетяни Гищак я знову вибрала одну зі своїх улюблених авторок — Лару Кокуру, і цього разу її твір «Моя черга на щастя». Це саме той випадок, коли відкриваєш історію з цікавості, а закриваєш із теплом у серці та легким щемом, бо впізнаєш у героїні частинку себе.

Книга розповідає про жінку, яка з дитинства живе з травмою покинутості: батько пішов із родини, коли їй було лише п’ять, а в дорослому житті самотність стала звичним супутником. У тридцять років вона вже майже не вірить у власне щастя, але доля вирішує нагадати - її черга ще попереду.

Мені цей твір дуже сподобався своєю щирістю і емоційною правдою. Лара вміє писати так, що кожне почуття - справжнє: біль не перебільшений, надія не солодкава, а кохання - тихе й дуже людяне. Читалося легко, але водночас хотілося зупинятися й проживати разом із героїнею кожну думку, кожен сумнів і кожен крок до себе.

Щиро раджу «Мою чергу на щастя» всім, хто любить життєві історії про жінок, які не здаються, навіть коли здається, що шансів уже немає. Якщо вам хочеться теплого, надихаючого читання, яке нагадає, що щастя не має віку і графіку - обов’язково дайте цій невеличкій книзі шанс.