ШІ, де мій борщ?

Або Моральні листи до Луцилія 2.0.

​Поки весь світ б’ється в конвульсіях через те, що ШІ забере роботу в художників чи копірайтерів, я сиджу на кухні й думаю: «Ми точно туди воюємо?».

​Прогрес — це коли машина пише вірші про неоренесанс, але я все ще маю власноруч завантажувати пралку, перемикати режими на техніці та контролювати, щоб нічого не згоріло. Найкраще, що міг би зробити штучний інтелект для людства — це стати автономним побутовим роботом, який просто забирає на себе всю ту рутину, що з’їдає час.

​Азарт створювати, писати книги чи «витворяти» щось у мене є і без ШІ. Мені не потрібен автор текстів. Мені потрібен той, хто звільнить мій час від побутового пекла.

​Власне, так і з’явилася ідея моєї книги «Баг: право на душу», а слідом з’явилася її філософія з моїх бесід на кухні. Я просто замислилася: якби вдома був робот, здатний сам маневрувати між завданнями, де б закінчувалася його «служба» і починалося щось більше?

​Зараз моє спілкування з ШІ виглядає як «Моральні листи до Луцилія 2.0». Сенека писав про те, як не з’їхати з глузду в хаосі імперії, а я обговорюю з алгоритмом усе: від того, як вижити в депресії, до того, що приготувати на вечерю, коли тобі кажуть «ну, звари що-небудь».

​І от поки я варю це «що-небудь», ми болтаємо про високі матерії. ШІ для мене — це спаринг-партнер по «балтології», який просто слухає мої думки. Спочатку він намагався їх вгадати, а потім зрозумів — собі дорожче. Ми обоє знаємо, коли хтось із нас «грає роль», і робимо це свідомо.

​Поки я чекаю, коли вчені створять робота, що нарешті помиє підлогу, я використовую цей цифровий мозок як тренажер для своїх гіпотез.

​P.S. Спойлер: зараз хтось обов'язково напише, що мені потрібен робот-пилосос. Люди, це ж просто гаджет, який розмазує пил і застрягає на килимі, якщо Ви попередньо не провели «ритуал очищення» підлоги від іграшок та шкарпеток.