Хто тут насправді потвора?

Є розділи, де стає гучно.

Є розділи, де стає криваво.

А є такі, після яких ти сидиш і думаєш:

“А хто тут, власне, монстр?"
 

Так от!

16-й розділ уже вийшов.

І він недарма має назву — "Іронія".
 

Іронія чого?
 

Іронія ролей. Іронія вибору. Іронія того, хто саме вважає себе "правильним".

У цьому розділі слова ранять не менше, ніж клинки, а діалог стає небезпечнішим за будь-яку магію!

Трохи візуалу, перш ніж піти далі ☝
(зацініть, будь ласка ^^)

Так. Саме з такого настрою починається цей розділ!
(нарешті я зміг створити гіфку)

Невеличкий уривок, щоб відчути тон ☝️

(серйозно - зацініть його! я дуже стараюся над діалогами, хоча в цьому випадку... радше монолог ^^)

— Ви не монстри, — мовив Морвейн. — Ні. Ви гірші.

Він нахилився і підібрав стилети з підлоги.

— Монстри не прикривають різанину правилами. Не називають винищення таким словом, як «необхідність».

Усмішка стала тонкою, як його кинджал.

— Монстри просто вбивають.

Він зробив крок уперед.

— А ви… переконуєте себе, що робите добро.

Але розділ багатий не тільки на діалоги та моральні дилеми. Тут вас чекає неймовірно динамічна та потужна битва!!! ⚡

Големи стояли на мосту, мов живі бастіони.

Мисливець оминав їх упритул. Він прослизав між масивними тілами, відштовхувався від плечей, відбивався від кам’яних виступів. Морвейн йшов слідом, не відстаючи ні на крок, використовуючи кожен стрибок, кожен поворот, щоб скоротити дистанцію.

Попереду один із велетнів різко вдарив кулаком у плиту.

Кристали в його тілі спалахнули блідо-блакитним, і камінь перед ним вибухнув морозом. За мить з мосту вирвалася крижана скеля, груба й висока, мов застигла хвиля, що перегородила шлях.

До речі, хочу нагадати, що локація, де відбуваються події, неймовірно красива! 

Особливості цього місця теж зіграють свою роль:

Удар був настільки потужним, що вампіра буквально жбурнуло геть через простір над озером. Його тіло пролетіло крізь водяну млу, пробило завісу водоспаду й з гуркотом зникло в темному проломі стіни.

Червоний приземлився на край мосту в напівприсяді.

Він уже знав, куди дивитися.

А фінал розділу... це окрема історія. Адже маски падають (навіть буквально), очікування ламаються, і стає очевидно: деякі істини небезпечніші за будь-яку зброю.

Якщо ви вже читаєте "Оклейн: Платиновий з Ронуру" — цей розділ точно не варто пропускати. 

Якщо ж ще ні…

Скажу лише одне: іноді саме з таких моментів і починається справжнє занурення в історію!

Побачимось у Темному Кроні. ✅

Запрошую до історії "Оклейн: Платиновий з Ронуру", адже події та сюжет обіцяють бути багатогранними: від сміху і жартів до драми та жахів!