Вітаю, друзі!

Новий розділ уже на сайті! За традицією ділюся візуалами)

Блейк мовчала. Кейн було аж дивно, часом ветеранку було неможливо перекричати чи змусити замовкнути. Зараз же з неї неначе спала маска і перед капралкою була велика дитина, яку насварили за погану поведінку.

– Ноубл, дай прискорення.

– Люба, тобі необхідно ще кілька…

– Дай мені прискорення, – крізь зуби мовила Кейн. – Будь ласка, Ноубл. Я більше тут не витримаю.

Блейк це почула і продовжувала мовчати, тільки сльози заблищали у кутиках її очей.

Кейн важко зітхнула і повернулась до друга, не ризикуючи поставити запитання. Вона просто боялась почути відповідь.

– Ти знав? – спитала капралка.

Очі Джея на мить звузились. Цього було досить. Вона відчула, як щось всередині обірвалося. Він не сказав “так”, не сказав “ні”. Він обрав не брехати і не відповідати. Капралка просто не знала, що з усього переліченого гірше.

– Не можу в це повірити… – видихнула вона, відступивши на крок.

– Кейн…– почав він.

– Ні. Дай мені спокій, Кліфф-Торне. Не хочу тебе бачити поки.

Все її тіло тремтіло, не було зрозуміло чого вона прагне зараз більше: ридати чи розсміятися. Бо все здавалося абсолютно безглуздим і від того чогось дуже болісним. Кейн відчувала себе дурепою. Єдиною, хто не знав і не помічав нічого. Це було боляче.

Запрошую також до своїх соціальних мереж ☀️✨

❣️Мій інстаграм

❣️Мій фейсбук

❣️Мій пінтерест

Ваша, Кайла Броді-Тернер ❤️