Розділ 26

Хоч кисень відновився, запаморочення не зникало. Кейн весь час мружилась у спробі сфокусувати погляд, та все за межами скла її шолому розпливалося. Добре, що Ноубл задала траєкторію руху скафандра і вони повільно рухались в бік червоного супутника. Вітаміни, які інтерфейс за допомогою костюма ввела внутрішньовенно працювали, адже сонливість зникла. Втім, загалом відчуття були, неначе вона проспала добу і прокинулась вночі: дезорієнтована, із шумом в голові, без можливості тверезо мислити. Тіло хоч і було сповнене енергії, сприймалось неначе гумове: тягуче без тонусу. 

Блейк була мовчазною. Кейн все ще не позбулась тих галюцинацій, що викликав голодний до кисню мозок. З обережністю вона поглядала на ветеранку, та не казала їй нічого. Вони повільно пливли у напрямку Парреса.

– Чому ми так довго плетемось до супутника? – спитала Кейн у інтерфейса, поморщившись від головного болю, що пульсував у очних яблуках.

– Прискорювачі активовано на 10%, – пояснювала Ноубл. – Швидке переміщення може негативно позначитись на стані організму після кисневого голодування.

Блейк покосилась на капралку.

– Дякую, що поділилась киснем, – тихо мовила вона.

– Забий, – відмахнулась Кейн, неначе то була дрібниця.

– Забий? Це, бляха, не шмат хліба за обідом! – обурилась Блейк. – Ти мало не померла! Ноубл сказала лік йшов на секунди!

– Чого ти завелась? – капралка морщилась від нового нападу болю. – Хто-хто, а ти вже точно не маєш перейматися.

Блейк повернулась, мовчки дивлячись на Кейн. Неначе вона прагнула щось сказати, та в останню мить відвернула голову.

– Що з тобою відбувається? – пирхнула Кейн, помітивши це. – Ми живі, це вже дивовижно, враховуючи контекст.

– Ти мало не загинула! – повторила Блейк.

– І, що з того? Не загинула ж. Тебе це взагалі не має хвилювати.

– Не має хвилювати? – перепитала Блейк.

– А хіба не так? Дуже ти хвилювалась про мене, коли штовхала до комунікаційної ями?

– Я ненавмисне…

– Ну, звісно! Штовхання у вакуумі в цілому дуже мудрий вчинок, еге ж?

– Я не хотіла, щоб все так скінчилось! Я бачила, як ти вмираєш! Це жахливо.

– Хіба не ти мені казала підібрати шмарклі і не скиглити? Що життя несправедливе, ми вояки, смерть це нормально і бла-бла-бла.

– Я казала не так, – бурмотіла ветеранка.

– Авжеж, – закотила очі Кейн.

– Як ти можеш так легковажно ставитись до власного життя?!

– Чи тобі мене вчити? – пирхнула від сміху Кейн. – Влада скаже вистрілити собі в око – ти підстрибом побіжиш заряджати бластер.

Блейк замовкла. Кейн дивувалась такій поведінці вічно зухвалої ветеранки, та їй це подобалось. Значно приємніше долати відстань у тиші. Капралка досі приходила до тями після пережитого, мозок ще реагував повільно, вона потребувала часу. А в ідеалі – повернутись кудись, де кисень не у дефіциті, помитися і нормально виспатись без скла перед очима.

– Чому ти раптом згадала про Ейбл? – знову заговорила Блейк після довгої паузи.

Кейн відчула холодок, що пробіг хребтом. Вона кинула уважний погляд на ветеранку.

– Про, що ти?

– Хто така Ейбл, Кейн?

Капралка нахмурилась.

– Тобі яке діло?

– Просто дай відповідь на питання. Ти бурмотіла це ім’я уві сні.  Хто це?

– Моя молодша сестра. І що?

– Ти ніколи не згадувала про сестру, – тихо говорила Блейк, не зводячи прискіпливого погляду темних очей. – Жодного разу за всі роки, що я знаю тебе.

– О, даруй, а ми хіба подруги, щоб я таке розповідала? – роздратувалась Кейн.

– Отже, лише Джей про неї знав?

– Звісно він знав. Далі, що?

– Коли ти востаннє її бачила?

– Що за допит?! – сердилась Кейн. – Якого беня я маю відповідати на твої запитання?

– Одразу після модифікації, так? – продовжувала ветеранка, не зводячи з неї очей.

Кейн мовчала, відвівши погляд.

– І ти більше не бачилась з нею? – допитувалась Блейк.

– Де б я з нею побачилась? – вибухнула капралка. – Ветеранам однієї ітерації не можна навідувати іншу. Тільки нейтральні зони за типом супутників.

– Ти думаєш, вона досі там?

– Гадки не маю! – роздратовано кинула Кейн. – Трясця, чого ти причепилась до моєї сестри?

– Бо це я! – вибухнула Блейк, втупивши темні очі у капралку.

Кейн відчула як все тіло вкрили сироти. Вона похитала головою.

– Це неможливо.

– Неможливо, що всього за три роки від останньої зустрічі, коли я відстригла волосся і набрала м'язову масу, рідна сестра не впізнала мене!

Кейн замислилась. Жодного разу за весь час вона не бачила жодної риси, що нагадувала б про Ейбл. Блейк. Була грубою, голосною і скандальною. Вона обирала булінг, замість підтримки. Ейбл же була світлою, тендітною та дуже веселою. Повірити у те, що це одна людина Кейн просто не могла.