Вітаю, друзі!

Ви вже знайомі з Еліасом, Джином та Мейлін. Ви бачили їхні характери, але сьогодні я хочу поговорити про те, що стоїть за їхніми вчинками. Про те, що змушує Еліаса завмирати посеред тренування, а Джина — до болю стискати руків'я меча.

Пам'ять, яка не належить тобі.
Найскладніше в написанні цієї історії для мене — це передати стан Еліаса. Уявіть, що ви живете в ідеально вибіленому світі. Ви знаєте кожен свій крок, кожен наказ. Але раптом з’являється вона — Лань. І справа не в її синіх очах, а в тому, що поруч із нею світ перестає бути «мовчазним».

Я часто думаю про ту саму фразу-тригер: «Шукай не звук, а той момент, коли він народжується». Для Еліаса це поки що лише набір слів, але для мене, як для автора, — це символ того, як крізь імперське «забуття» проростає справжнє життя.

Що далі?
Зараз я працюю над моментами, де ці «тріщини» стають надто глибокими, щоб їх ігнорувати. Світ навколо героїв стає холоднішим, але, як каже Мейлін, це лише привід підкинути дров у вогонь.
Я постійно ставлю собі питання: чи вистачить героям сміливості не просто побачити ці тріщини, а зруйнувати весь «білий шовк», що їх оточує?

Ця книга — це мій особистий експеримент із тишею та звуком. І я дуже вдячна, що ви проходите цей шлях разом зі мною та моїми героями.

Як ви думаєте, що складніше: пам’ятати все, як Лань, чи відчувати порожнечу всередині, як Еліас?

Чекаю на ваші думки в коментарях!

Посилання на книгу: Тріщини на білому шовку