Я стиснув руки в кулаки, в мене заходили ходуном желваки. Бо його слова ще більше в мені збурювали обурення, і нерозуміння як можна бути таким телепнем? Зараз цей смертний самовпевнений, а потім буде нити коли, наробить помилок, що винен Бог, що йому не допоміг.

– Що ж...а в душу ти теж не віриш? – перепитав я.

– Ні, є тільки свідомість, а душа це щось ефемерне, і пахне буддизмом, – самовпевнено бовкнув мисливець.

Кутик мого роту неконтрольовано поліз вверх. Я подивився з-під лоба на цього жалюгідного смертного і... опинився поряд за лічені секунди.

 Очі мисливця злякано округлися, зіниці розширилися, він зблід. Хотів втекти, але я вже був на ньому, він почав пручатися, лаятися, хотів врізати, але я його руку перехопив, і з легкістю перехопив іншу однією своєю, тримаю їх над його головою. Щоб не брикався тримав його стегнами.

– Пусти, що ти робиш? Ай, боляче! – обурився рудий нахаба.

– А чого я повинен тебе слухати? Ти ж такий розумний, придумай щось, нехай твої фізика і хімія тобі допоможуть, – піддразнив я цю руду бестію.

 Де його нахабність і самовпевненість ділась. Маска брутала впала, і проявилась істина сутність зляканої тварини.

 Йому ще не вистачає кусати і ричати для повноти картини. Він вишкірися і свердлив мене вбивчим поглядом.

 Я схопив його за шию вільною рукою. Відчув як під тонкою, ніжною шкірою стукотись що шалений пульс, я погладив великим пальцем життєву артерію. Його кадик ходить нервово верх вниз.

 Моя рука ковзнула нижче до виразних ключиць, і нижче, я спритно розстібнув сорочку, оголив високо вздимаючиїся груди, на яких проступили крапельки поту, м’язи напружилися, а серце стукотіло, що шалене.

– Ні…пусти…не чіпай…що ти збираєшся робити?! – обурився важко дихаючи мисливець.

– Візьму те що тобі не потрібно, раз його для тебе нема, – відповів я, криво посміхнувшись.

– Ні…нетреба!

– Ну визнай тоді, що ти всього навського слабка людина. Яка багато триндить, а зробити нічого знеможеш, – прошепотів я йому на вухо, схилившись як найближче.

– Та пішов ти! Пусти, паскуда! – гаркнув мисливець, червоніючи.

– Ну значить беру…

– Ні-і-і!

__________________

Посилання на книгу: https://booknet.ua/book/zhivii-metal-proklyattya-kril-b447512