Вітаю, друзі!

Нарешті вертаюсь до вас із візуалами. На попередні розділи просто не виходило згенерувати щось путнє)

Втім я влаштувала скандал генератору зображень і він видав мені кілька візуалів і на цей, і на попередній розділ)

– Не залишай мене! – кричала Ейбл, дриґаючи ногами, коли батько тягнув її геть з залу відвідувань. Вперше і востаннє, коли батько і сестра навідали дівчинку після того, як відмовились. Батьків Кейн за протоколом мали сповістити, що дочка вдало перенесла модифікацію. Ейбл дуже хотіла побачити сестру, мати не могла, не після того, як відмовилась від неї. Тож сестру привів тато. Він був стриманим і мовчазним як завжди. 

(Не питайте мене, чому вона тут схожа на азійку, генератор вирішив так, хоч я детально описала зовнішність малої:) )

Пишучи один розділ, я раптом помітила деталь, яку скоріш за все заклала у персонажа підсвідомо(у мене таке буває). Тож певний поворот сюжету виник блискавично і здивував навіть мене. Це дало мені поштовх сісти і писати наступні розділи так швидко, що з клавіатури мало дим не пішов) Тож частково сьогодні і особливо завтра на вас чекає чимало цікавенького))

Та про це трохи згодом, адже у поточному розділі Кейн втратила зв'язок та кисень і вже відчуває, як її організм не витримує, а на порозі смерті їй згадалась найрідніша — молодша сестра.

– А ким ти станеш, коли виростеш? – спитала Ейбл, примостившись поруч.

– Цифровим модельєром. А ти?

– А я піду у Владу. І ти будеш найвпливовішим модельєром у галактиці! Влаштуємо показ мод на кільцях якоїсь із екзопланет! – захопливо говорила дівчинка.

– По ним ходити не вийде, – всміхалась Кейн.

– То зробимо, аби пішли! Якщо я буду у Владі, я щось вигадаю!

Ейбл підвелася на ноги і, розкинувши руки, із реготом кинулась на шию сестрі, міцно обіймаючи.

Кейн раптом розплющила очі. Під повіками було сухо. Скло шолома спітніло настільки, що все довкола вкривав сизуватий серпанок.

Блейк ще певний час нерухомо лежала на дні кратера, а тоді різко схопилась, жадібно вдихаючи повітря. Паніка у її очах миттю передавалась Кейн, тож вона поспішила відвести погляд.

– Хто така Ейбл? – спитала Блейк. 

Кейн не відповіла, заплющивши очі. Сухі губи тріскали, крапельки крові застигали у спеці, вона то затримувала дихання, то знову вдихала. Неначе все її тіло припинило слухатись.

– Насилу схопила… – похмуро зазначила Блейк. – Щоправда, я не знаю, що робити далі. Ми на пристойній відстані від Парреса. І до Міконаса ще довше. Ми ніяк не повернемося.

Голоси стишувались, тіло ставало дедалі м’якішим. Кейн Лавкрафт помирала, тримаючи за руку людину, яку донедавна терпіти не могла.

“Смерть, гідна некрологу” – пронеслося десь у її думках, далеко і блискавично, неначе комета, що промайнула і зникла на обрії, лишаючи по собі лише чорноту.

Запрошую також до своїх соціальних мереж ☀️✨

❣️Мій інстаграм

❣️Мій фейсбук

❣️Мій пінтерест

Ваша, Кайла Броді-Тернер ❤️