Раніше я якось не розділяв де люди, де мисливці, але стикнувшись з ними в реальності і з цим більше близько – зрозумів, що вони якійсь довбонуті. Все їм всюди вороги ввижаються. Все готуються до нападу. Своїх дітей посилають на смерть. Вчать молодих не цінувати власне життя. Калічать психічно.

– Пх...звісно інші…бо  мисливці йдуть туди, куди звичайні люди не підуть. Там де інші бояться, ми діємо, – гордо сказав мисливець.

– Це звісно прекрасно, але немає сенсу. Нечесті не стає менше. Ваша справа не має сенсу, – зауважив я, схрестивши руки на грудях.

– Пх…а що ти пропонуєш? Мовчки терпіти, просто дивитися як жеруть невинних. Бо нажаль, просто молитви не діють. Бог не чує своїх вірян, якби гаряче вони не молилися. В той час, коли янголи залишилися не при ділах. З’явилися з пітьми ночі сови, щоб зробити свою роботу і зникнути знов, – відповів мисливець знов плюнухшись на ліжко, та заклав руки за голову дивлячись задумливо в стелю.

Мені не сподобалися його слова. Особливо про Бога та янголів. Так як він сміє так зневажливо про це говорити? Да що цей хробак смертний знає про це?

– Ти не віриш в Бога? – поцікавився я, нахмурившись.

– Якого? Їх бозна скільки за всю історію людства вигадали. Ні, я вірю в хімію, фізику, вони не підводять, якщо знати їх закони і якщо правильно все прорахувати. А от невидимий дядько десь на небі виглядає так собі опора,– зауважив нахабно цей…цей…невіра.

 Я зціпив зуби, скрипнув ними. Прищурив очі.

– То он як...ти цей...як їх…атеїст? – перепитав я.

– Ну так, а що? Ти цей як його вірун…вірунець, вірючий? І що? Бог почув твої молитви і подарував тобі за молитви можливість шпехатися з темною відьмою? Це бонус чи покарання? – єхидно зауважив цей гівнюк.

 Я стиснув руки в кулаки, в мене заходили ходуном желваки. Бо його слова ще більше в мені збурювали обурення, і нерозуміння як можна бути таким телепнем? Зараз цей смертний самовпевнений, а потім буде нити коли, наробить помилок, що винен Бог, що йому не допоміг.

– Що ж...а в душу ти теж не віриш? – перепитав я.

– Ні, є тільки свідомість, а душа це щось ефемерне, і пахне буддизмом, – самовпевнено бовкнув мисливець.

 Кутик мого роту неконтрольовано поліз вверх. Я подивився з-під лоба на цього жалюгідного смертного і... опинився поряд за лічені секунди.

___________________________________

Посилання на книгу: https://booknet.ua/book/zhivii-metal-proklyattya-kril-b447512