Як гадаєте норм чи стрьом дарувати своїй нареченій на заручини сукню, у якій заручалася матір нареченого? Герой мого любовного фентезі “Шлюб до світанку, або Прокляття Чорної вдови”  вважає таке нормальним. От тільки дівчина від такого зовсім не у захваті. Вона опинилася перед вибором: одягнути за заручини ту сукню, яка подобається їй, чи одягнути ту, яка трохи завелика, чужа і зовсім їй не подобається. Але, що не зробиш, щоб потішити нареченого… А що обрали б ви? 

Уривок з цією скандальною сукнею:

Сукня Лісара їй не личила. Не хотілося йти на бал у ній, але ще більше не хотілося образити нареченого. Солена стояла перед дзеркалом, тримаючи поділ сукні. Ніжно-перламутрова, з ручною вишивкою та оксамитом, здавалася справжнім витвором мистецтва і катастрофою одночасно. Сукня спадала з плечей, корсет не тримав форму, а спідниця роздувалася так, ніби дівчина втрапила в мішок для зерна.

— Чудово, просто прекрасно, — Солейна, безпорадно спостерігала як служниці намагаються затягнути шнурівку на спині, проте сукня відмовлялася співпрацювати.

Міріса, що стояла збоку, ледве приховувала сміх:

— Сестронько, вона трохи завелика.

— Трохи? — Солейна мало не розплакалася. — Вона розрахована на жінку вдвічі крупнішу за мене. Схоже і в молодості матір Лісара визначалася пишними формами.

— Тобі ж казали їсти більше на сніданках, — пожартувала Міріса й отримала подушкою від Солейни в бік.

Солейна зібралася з духом і вийшла до великої зали. Вона сподівалася, що чоловіки не перегризлися між собою.

Першим її побачив Ронар. Він повільно підняв погляд, і здалося, ніби вона рухається у сні. Його брови ледь зсунулися докупи, вираз коливався десь між здивуванням і жахом.

— Ти… — він прокашлявся. — Ти маєш цікавий вигляд.

Реакція Лісара виявилася ще яскравішою. Він завмер, а його очі розширилися. Погляд ковзнув від спущених рукавів-дзвоників до корсету, що сидів геть не там, де мав, а потім  до подолу, який тягнувся за Солейною, як привид колишньої власниці.

— О, — він розчаровано видихнув. — Вона не підходить по розміру.

Лісар підійшов ближче, наче перевіряючи, чи очі його не обманюють. Він доторкнувся тканини на її плечі.

— Ми можемо її вшити. Майстрині впораються до балу.

— Така дорогоцінна сукня й перешивати? — уїдливо кинув Ронар. — Чи, може, краще одразу зшити нову? Менш антикварну. А прикраси теж від матері подаруєте? Чи це вже буде моїм подарунком?

— У цьому немає потреби,  — Лісар стиснув руки в кулаки. — Свою наречену я  забезпечу всім.

—  Сподіваюся це будуть нові прикраси, а не зняті з покійної бабусі.

А ось ця сама сукня, але на Солейну вона поки завелика:

Читайте та дізнавайтеся у чому з’явиться героїня на своїх заручинах. Підписуйтеся на мою сторінку на Букнет, щоб не пропустити новини щодо моєї творчості.

Відстежуйте мої сторінки у соціальних мережах, де ви побачите відео та промопости до моїх книг:

Фейсбук                      Інстаграм               Тік Ток                       

Захопливого читання та мирного неба!