Вітаю! Нова глава "Живий метал. Прокляття крил" вже на сайті! Приємного читання.

_________________________________

 Я вийшов з кімнати зачинивши двері.

 Я повернувся туди де знайшов цього рудого дурбецала. Хотів поближче роздивитися ту істоту, але її вже не було. Хоча вона повинна бути мертва, бо добре один удар в серце їй був байдужий, але в голову? Так будь яку нечисть чи неживе упокорюють. А це…йому і цього мало? Та що ж це було? А ще вся дивина з часом та простором зникла, все стало на свої місця. І сліду від крові чи інших рідин від тієї погані не залишилося.

В мене погане передчуття.

 Я ще раз прискіпливо оглянув кімнату, потім цілий дім, хотів Розі доповісти, але вона знов зачинилась в своїй лабораторії, і краще її не турбувати, щоб не отримати роздратовану і злу відьму.

 Довелося повертатися до кімнати, руде стерво вже навіть переодягся в шовкову піжаму, яка йому личила, особливо гарно підкреслюючи білизну шкіри і яскравість волосся. Але веснянки все псували. І воно вальяжно розвалилося на ліжку.

– О, нарешті ти виглядаєш як домашній кіт, а не помиїшник! – похвалив я цього буркотуна.

– Пішов ти, я виглядаю як якийсь солоденький хлопець утриманець, тьху, бридота. Як в цьому можна битися, якщо ворог раптом нападе? Воно не практичне! – Обурився мисливець і різко підхопився з ліжка та зробив якийсь бойовий прийом з розвороту. Я вже згубився скільки в людей їх видів і кожне сторіччя щось нове.

– В цьому не треба битися, в цьому сплять, це одяг для сну, дурко!

– Я знаю...але одяг для сну повинен бути зручним як для сну, так у випадку небезпеки зручним для відбиття атаки ворога, – заявив мисливець, важно поправивши окуляри.

– Хто таке сказав? – здивувався я.

– Мій батько вчив, а що?

– Дивний в тебе батько…і взагалі ви мисливці наче люди, але якісь інші…– запевнив я.