Щоденні оновлення!

Нові глави мого любовного фентезі “Шлюб до світанку, або Прокляття Чорної вдови” тепер виходять щодня. Це книга про Солейну, яку дуже дратує її чоловік. А все тому, що їхній шлюб мав тривати лише до світанку. На Солейну накладене прокляття. Її перший чоловік помре, не доживши навіть до ранку. Щоб обхитрити долю, дівчина виходить заміж за пораненого незнайомця. Його рани несумісні з життям. Проте, всупереч очікуванням, чоловік не тільки вижив, а ще й зцілився і тепер цей нахаба живе з нею під одним дахом. Дівчина не знає, як пояснити своєму нареченому всю цю плутанину. 

Уривок:

— Солейно, чому ти у такому вигляді?

— Я почула шум, — Солейна, стиснула край халата так, ніби хотіла сховатися всередині нього. — Вийшла подивитися, чи все гаразд.

— А він тут до чого? — сестра вказала канделябром на Ронара, неначе він був небезпечним звіром, якого треба тримати на відстані, наче полум’я. Ронар ледь нахилив голову:

— Я теж почув шум, і вирішив перевірити, раптом комусь потрібна допомога.

Очі сестри округлилися ще більше.

— Це не пояснює ваших притискань.

— Не було притискань, — Солейна одразу заперечила, а її щоки спалахнули вогнем. — Ронар просто підійшов надто близько до мене.

На обличчі чоловіка промайнула зухвала посмішка, й Солейні закортіло провалитися крізь підлогу. Він склав руки на животі:

— Запевняю, на жаль, у нас і близько не було того, про що ви зараз подумали.

— А ви знаєте, що саме я подумала? — Міріса хитро зіщулила очі.

— Давайте відгадаю, — Ронар розправив руки та почав активно жестикулювати. — Ми вдвох у напівтемному коридорі, стоїми надто близько одне до одного. Солейна у розпусній нічній сорочці притискається до мене…

 Почувши таке, Солейна вибухнула від злості. Та як він сміє її оббріхувати? Дівчина не дозволила йому договорити й почала активно виправдовуватися:

—­Я не у розпусній нічній сорочці, ти навіть мою сорочку не бачив. Вона з цупкої тканини і поверх неї я накинула халат. Я до тебе не притискалася, а скоріше навпаки, втиснулася у стіну, щоб збільшити між нами відстань.

— Суть не в цьому, ­— наче потішаючись з такої реакції, Ронар зробив крок вперед. — Якби я хотів займатися непристойностями, то робив би це у спальні, а не на коридорі, де кожний може стати свідком моїх любощів. Тож, люба Мірісо, я лише заспокоював вашу сестру. Їй привиділася тінь щура й налякала ледь не до смерті.

— То не був щур. Не існує щурів таких розмірів, — Солейна вперто наполягала на своєму. Впевнена, Ронар когось покриває. — То був ваш товариш? Ви хотіли таємно надати йому нічліг?

— Жінка? — очі Міріси заблищали цікавістю. Натхненна своєю ідеєю, Міріса повторила запитання: 

— До вас приходила жінка?

КНИГА ТУТ!

Підписуйтеся на мою сторінку на Букнет, щоб не пропустити новини щодо моєї творчості.

Відстежуйте мої сторінки у соціальних мережах і будете у курсі новин щодо моєї творчості:

Фейсбук                      Інстаграм               Тік Ток                       

Захопливого читання та мирного неба!