Буквально вчора стартував мій марафон дарк романів. А я, як відповідальна людина, що не любить відкладати свої обіцянки на потім, вже прочитала дві з трьох книжок за списком.
☠️☠️☠️ І я почуваюся у пастці формату і правил, які створила своїми ж руками. Як писати сюжетні коментарі, коли сюжет стоїть на місці? Як писати щирий відгук, щоб нікого не образити? ☠️☠️☠️
Давайте чесно, до марафонів йдуть не за «допомогою» у покращенні книги, а тому, що хочуть привернути до неї увагу і вірять, що вона сподобається. (Я от взагалі не виключення).
✨«Мене просто ще не помітили, вони просто ще не почали читати».✨
І одне діло, коли «ця книга – не твій смак», інша – книга з тегом «дарк роман» не є дарком у класичному розумінні.
Так-так, я знаю, дарк це про тяжку долю, страждання і т.д. Так каже гугл, але фанати жанру чекають владного героя, який настільки ж гарячий, наскільки ж небезпечний, тому йому пробачаються жахливі речі. Це безпечна відстань, доза адреналіну, коли в реальному житті нічим не ризикуєш.
Одне діло, коли написано добре, варіативно, без помилок, без тавтологій, інше – просто написано.
І я в тій самій тарілці, українською я розмовляю останні 4 роки, а пишу – ну може рік від сили. Та я багато шукаю, використовую онлайн словники (типу синонімів), використовую джпт для правок і редакції. Я заморочуюсь над текстом, багато ріжу-викидаю-переписую-допрацьовую. І щиро заздрю тим, хто так не запарюється. Але, коли я бачу «такі» тексти, мабуть, мені просто образливо.
Одне діло, коли світ, герої, події працюють на сюжет, взаємопов’язані, взаємодоповнюють, інше – скрипт ТЗ або анкета.
Я не хочу читати список характеристик героя: ім’я, зовнішність, зріст, трагедія минулого. Я хочу відчувати, симпатизувати, співпереживати, спостерігати.
☹️☹️☹️І от мене вже починають ненавидіти ті, хто попався мені у списку, бо навіть не називаючи імен і книг, мій блог може ранити. І це найбільше, чого б мені НЕ хотілося. Я не конфліктна людина, я поважаю кожного автора. І тут криється пастка. Я поважаю авторів, як людей, я не хочу зачіпати їх почуттів, я не хочу бути їм ворогом. Але мене розпирає зсередини відчуття лицемірності.
♥️«Я буду посміхатись вам в обличчя і брехати, щоб ви те саме робили в мою адресу».♥️
Постає закономірне питання. Це взагалі окей критикувати? Висловлювати щиру думку без підлизування? Чи це пряма дорога до вигнання з позитивного клубу «друзів»?
Звісно, скільки читачів – стільки і різних думок, суб'єктивних, вони просто існують, але чи дослухатись до них - вирішувати автору. Згодна, не завжди потрібно казати все, що думаєш. Мають бути фільтри. Але тоді нічого не казати? Зупинитись на двох загальних фразах?
Чи марафон – це завжди про лагідну «підтримку» і обмін компліментами? Бо складається таке відчуття, що це і є суть будь-якого марафону.
Тому найважливіше уточнення у всіх учасників марафону:
Який марафон Ви хочете? Парад усмішок і коментарів? Чи гірка, але тактовна щирість?
Це не означає писати гадості у підсумку про книги. Це писати, що тут банально, тут постійна проблемка з певним прийомом написання, тут сенс повторюється різними словами з вуст різних героїв, але це нічого не дає, а тут дуже не логічно.
Я висказалась, і просто прошу розуміння, дискусії.
15 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиЗдається епоха марафонів давно пройшла.
Хочете, щоб про вашу книгу почули – використовуйте блог, як рекламну площадку.
Хочете почитати нові твори – шукайте у тегах і блогах.
Я не бачу жодної користі від марафону. Тільки катування і скандали.
Це смішно...
"Я створюю марафон, щоб про твори почули" і "Але мене розпирає зсередини відчуття лицемірності."
А Ви не були готові до подібного??
Та добре, щоб не бути просто злодієм, що прийшов тикати носом. Я спробую допомогти Вам.
Як зробити комплімент людині, коли вона "порожня" і не має жодних цікавих рис?
Показую:
"Ця людина красиво вдягнена і має приємний вид. Людина має почуття смаку і вона, вочевидь, знає про це і про те, що вона робила. Є багато чому повчитися і взяти навіть собі на озброєння!"
Зрозуміли?
Немає обгортки - пишіть про зміст
Немає змісту - пишіть про обгортку
І дозвольте ще побуду такою дрібною вередливою свинкою, але, стосовно цього.
" Чи це пряма дорога до вигнання з позитивного клубу «друзів»?"
Якщо мені друг не може сказати, що я поганий і де саме я поганий - навіщо мені такий друг?
Джулєта Матикота, Хмммм...
Добре, крити нічим. Може бути і таке!
Погоджуюся)
Всі ми (або багато хто з нас) тут — не професійні письменники. Тому особисто я вважаю нетактовним відкрито критикувати або давати негативну оцінку чужим книгам. Творча людина — ранима людина. Можна дуже боляче поранити та взагалі відбити бажання займатися тим, що приносить автору задоволення в такий непростий час. Якщо людині дійсно потрібна порада, вона сама хоче її отримати, і ви можете зробити це в приватному спілкуванні — тоді це може бути доречним та корисним. А виносити це на публіку особисто я вважаю зайвим.
Микола Кіт, Як влучно сказано
Я конєшно не мазахіст, але хотів би, що б мене мармизою натовкли в мій твір з криками : "Хто це зробив? Хто це зробив?" Щоб підказали, що не так в ньому, що б зробили інакше, а що б взагалі, викинули.
Ана Харві, Ну Ви провокуєте)
Я ж створю, як тільки з дарками розберемось)))
Якщо Микола, звісно, не випередить)
Доброї ночі всім! Дуже класна тема блогу, і я щиро радію, що хтось її підняв. Скажу за себе: мені як автору важливо почути правду, якою б вона не була. Саме це допомагає рости, навіть якщо спочатку сприймається болісно. Інша річ — як саме критикують. Коли аргументовано підкреслюють недоліки й пояснюють їх — це одне, а коли переходять на особистості та пишуть гидоту — це вже зовсім інше. Усе має бути тактовно.
Особисто я — за щирість і чесність. Мені здається, більшість читачів, коли їм щось не до душі, все одно чіпляються бодай за щось позитивне (як-от обкладинка), аби просто щось написати. Але за коментарями можна багато чого зрозуміти, якщо вмієш читати між рядків. Якщо автор «завівся» і пише довгу рецензію з рекомендаціями — значить, книга його таки зачепила. Але це лише моя суб’єктивна думка.
Я, як і багато хто з вас, дуже емоційна і все сприймаю близько до серця, проте намагаюся виходити із зони комфорту і вчуся приймати критику. Якщо ми плануємо розвиватися професійно, то як інакше сприймати професійних критиків? Тож підсумовуючи: якщо читаєте мене — не бійтеся «кидати помідори», якщо вважаєте, що в моїх працях щось не так. Я обов’язково прочитаю, але не обіцяю прислухатись
Джулєта Матикота, Ну то супер, я вже в передчутті❤️❤️❤️
Ой, насправді я тільки що отримала неймовірне задоволення, прочитавши цей щирий крик душі)) Я на платформі давно, але довгий час була тут просто читачем: не коментувала, не писала блоги, взагалі особливо не взаємодіяла з ком’юніті. І лише коли вирішила опублікувати свою першу книгу, зрозуміла, що тепер мені теж потрібно якось у це все вливатися. І чесно кажучи, мені дуже хочеться знайти саме таку аудиторію - де люди можуть щиро висловлюватися, обговорювати, дискутувати. Особливо в жанрі дарк, де насправді є що обговорювати. І не тільки про сюжет, але й про саму книгу (мову написання, структуру, текст) Бо я особисто напевно трохи вже замахала своїх "домашніх" питаннями: "А тут нормальна структура? А тут не забагато описів? А ти тут зрозумів/-ла, що я мала на увазі?"
І я вас дуже добре розумію. Думка про те, що йти на марафон за переглядами (бо будемо чесні, всі ми розуміємо, що це теж частина мотивації) і при цьому не очікувати критики як певної «ціни» за ці перегляди, для мене трохи дивна. Але навіть критика - це все одно увага до книги, а значить у певному сенсі мета все одно досягається))
Ана Харві, (бо навіщо сон працюючим людям, якщо можна подискутувати) - це мій точний стан прямо зараз ☕
Вітаю. Я не беру участі в марафоні, але хотіла б залишити свою думку. Вважаю, що правда важлива, навіть якщо вона неприємна.
Це не про «мене критикують, ображають чи обливають мою книгу брудом». Це радше коректне зауваження або звернення уваги автора на недопрацювання. Автор має розуміти, що солодкі слова будуть не завжди, особливо коли він запитує думку інших авторів.
Адже марафон такого формату — це обмін знаннями, своєрідна маленька пігулка для підвищення майстерності. І участь у будь-чому завжди передбачає ризик отримати критику. Але тут вона важлива й конструктивна. І лише авторові вирішувати, ображатися чи дослухатися.
Ви дуже зрозуміло пояснили свою точку зору й не раз наголосили, що вам теж непросто писати такі речі, бо, суто по-людськи, ви розумієте: будь-яка критика б’є по самолюбству. Але така вже в нас, авторів, робота — бути гнучкими й осмислювати коментарі до своїх книг. Якби людина цього не розуміла, то не виставляла б свою книгу на розбір.
Моя думка така: пишіть так, як відчуваєте. Якщо не казати правду, автор не зможе вирости ♥️
Джулія Блеквуд, Про нервову систему в точку, її треба берегти))
Робіть, як вважаєте правильним.
Ірина Скрипник, 100% , а організатору ще і перепаде потім як бонус, ха-ха така щира правда..
Ось чому я ніколи не приймаю участь у марафонах ) Спробувала, зрозуміла шо не моє і більше ніколи, як-то кажуть )))))
Джулєта Матикота, Дякую )
Навіщо вам дискусія? Це ж крик душі про несумісність світоглядів... у вас просто хороший смак у літературі й недостатньо досвіду, щоб прийняти, що кожен перебуває на тому етапі розвитку, на якому й має бути. Для когось і «такий» текст — це той чуб, за який він, мов Мюнхгаузен, витягує себе з болота. Наше діло — бути щедрими на компліменти, коли це можливо. I це не лицемірство. Це як у дитячому садку — ми всі молодці. Іноді важко, але тоді я кажу собі так: виросте — зрозуміє. Придумайте й собі якусь мантру))
І дихайте, дихайте! Ми вас любимо ❤️
Tatiana Gubonyi, Кіт, який мій, а не Микола, оре, щоб я його бавила і кормила консервою, я тут рабиня *моргнула в підтвердження*
Робіть по-своєму)
Джулєта Матикота, Ну, такі сміливці час від часу трапляються і, як не дивно, вони ще живі)
Треба вміти казати те, що думаєш.
Треба вміти вислуховувати того, хто каже те, що думає.
Треба вміти стримувати руку, яка тягнеться до пістолєта.
Джулєта Матикота, в душі я завжди - дарк, хоч і не жанна)
Завжди думав, що критика - це не тільки про недоліки, а й про переваги...
Я не учасник марафону, тому велике питання, чи має значення моя думка. Але я б в будь-якому випадку висловилась за чесність. Немає нічого нуднішого, ніж читати відгуки "хвалять, мамо, люди нас - ви мене, а я вас". Можна висловити свої зауваження в максимально м'якій формі ( але коли це 100%ШІ або граматика просто лежала поруч і плакала) навіть це буває важко)).
Це, власне, одна з причин, чому я не приймаю участі у таких марафонах. Бо абсолютна більшість відгуків нещирі, похвали банальні і користі мені, як читачу, від них ніякої. Ну і автору теж ні - тому що слушних зауважень він тут не почує.
Дієз Алго, Ну мені здається, що тут марафони саме так і проходять. Аби не зачепити, аби не прилетіло. І критика - це щось на злобному і пихатому.
Брала участь у марафонах Діани Козловської, де вона пропонувала градацію по критиці, де 1 це мінімальна/відсутня критика твору і 3 розгорнута без переходу на особистість автора
Можливо, теж дайте учасникам опцію обирати, що вони прагнуть почути про свої книги, а що ні.
Конструктив важливий завжди, інше питання, що чимало коментаторів дупля не ріжуть, що таке конструктивний коментар і опускають себе до образ автора)
А щодо жанрової специфіки, на мій погляд, це взагалі не завжди про "владних" персонажів. Це тема ближче до психологічного трилера, а створити токсичні та напружені стосунки здатен будь-хто, хто не розуміє сенсу в довірі, взаємоповазі та увазі до почуттів партнера
Кайла Броді-Тернер, Дуже класна ідея, на жаль, я до неї раніше не додумалась.
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати