Чорна сукня творить дива...

Між Максом і Мирославою продовжують палахкотіти блискавки, та чомусь їхні чвари не нагадують мені скандали людей, які розлучаються ❤️❤️❤️

А як вважаєте ви? ❤️❤️❤️

❤️За годину, коли у квартирі вже був повний порядок, із кімнати вийшла Мирослава. Макс окинув її збентеженим поглядом: довге волосся зібране у високий хвіст, виразний макіяж, який неймовірно їй личив, зухвалий погляд відьомських очей. Але найбільше чоловіка схвилювала коротенька чорна сукня, яка підкреслювала звабливу фігуру Мири та максимально критично відкривала стрункі ноги. Нічого собі. Макс сковтнув і хрипло спитав:

– Не надто коротка сукня, не продує?

– Можливо, хтось зігріє.

Чоловік різко видихнув і стис губи, але за хвилю все ж спромігся вичавити із себе:

– Ти десь з Ірою потусити?

– Пошуки невинних поцілунків –  це так захоплює. – нахабно посміхнулася Мирослава в обличчя Максу і зробила крок у двері.

Це вже було занадто. Чоловік різко впер руку в одвірок і перекрив дорогу.

– Не грайся зі мною. Я не камінний. І так накручений. В цій ситуації ми обоє неправі.

– Обоє? Це вже прогрес. Раніше була лише я. Коротка чорна сукня справді творить дива. Руку забрав. – в словах Мирослави була різкість.

– Ти нікуди не підеш.

– Ну, значить, продовжимо шоу, нехай сусіди викличуть поліцію, щоб весь будинок повеселився з нами.

В тоні, погляді, рухах жінки був виклик. Макс зрозумів, що вона не грається й повільно забрав руку. Деякий час не міг відвести погляд від майже чорних очей, підведених стрілками. Їх краса та глибина затягували, як солодка безодня гріха. Тільки чийого? Макс змусив себе через силу відступити й мовчки пішов до себе.❤️

МІЙ (НЕ) КОЛИШНІЙ

ЧИТАТИ ТУТ