– Ой, я не можу! Мені тепер не треба їздити в місто, щоб побувати в театрі, бо в мне тепер кожен день цікава, гостросюжетна вистава, – веселилась Розанна, взяла бокал з червоним вином і салютував, відпила.

– Слухай, в тебе серце є? Я трохи твого коханця пошкодив, а тобі все хіхонькі? – обурися я такому цинізму.

 Але відьма якось загадково посміхнулась і подився на мене крізь пухнасті вії, з легким прищуром.

– Ох, мій наївний, мисливчику, якби все було для тебе так просто…– і вона подивилась кудись над моєю головою.

 Я в принципі вже відчув, що програв. Я знов відчув, як позаду наваляється повітря і його рух. І всі інстинкти волали про небезпеку. Але мозок відставав з оборкою інформації. Я намагався рефлекторно вислизнути з під удару, але тепер мені цього не вдалося. В наступну мить я відчув біль, і опинився лежачим на столі, аж вчувся грохот, як мене кинули туди. Мою руки завели за спину і тримали з заду за шию. Аж перед очами поплили червоні кола, а в вухах загуло, а на язиці відчувся металевий присмак. Я намагався звільнитися, але де там.

– Відпусти! – обурився я.

------------------

Посилання на книгу: https://booknet.ua/book/zhivii-metal-proklyattya-kril-b447512