Ні, це не анонс «гарячої» сцени, як Ви могли спочатку подумати. Але це назва однієї з глав моєї книги Баг: право на душу. Це сувора авторська реальність і головний біль моєї героїні.
Коли вже буде 18+?
Відповідаю як автор: у моїх чернетках кожен поцілунок — це подія, і за всю історію їх буде менше, ніж пальців на одній руці.
У чому підступ?
У тому, що емоційна напруга розподілена між трьома різними чоловіками. І кожен із них отримає лише крихту близькості, яка коштуватиме Ліліт надто дорого.
Я знаю, що багато хто чекає на класичний контент, але в цій історії сенс в іншому. Хоча формально межі ще не перейдено, інтелектуально та емоційно позначка 18+ там точно присутня. Це буквально прошито в інтелектуальній грі героїв, у цьому постійному тиску та боротьбі за контроль.
Не хочу описувати фізику, оскільки між персонажами відбувається хімія, від якої плавляться сервери. Кожен погляд, кожне слово, кожна передача контролю — це б’є сильніше за будь-який відвертий контент. Для мене справжній 18+ — це не про фізику тіл, а про інтелектуальне домінування.
Чернетка. Глава. Троє в ліжку, не рахуючи таргана...
POV:Гор
Це звучало як початок поганого анекдоту:
"Опинилися якось в одному ліжку Андроїд, Юристка і Лікар..."
За законами жанру, далі мав бути панчлайн, сміх за кадром або хоча б якась логічна розв'язка. Але в реальності була лише темрява спальні, тихе сопіння Юристки по центру і важке, загрозливе дихання Лікаря зліва.
Андроїд (я) лежав скраю, виконуючи протокол "Захист" і намагався зрозуміти сенс буття.
Юристка (Ліліт) спала, обіймаючи подушку так, ніби це був речовий доказ.
А Лікар ... Лікар просто лежав й охороняв периметр навіть уві сні, пахнучи формальдегідом.
Статистична ймовірність такої комбінації тіл на один квадратний метр прямувала до нуля. Але, як я сьогодні з'ясував, у цій квартирі статистика не працює. Тут працює лише хаос.
Як ми до цього докотилися (запис із буфера пам'яті Гора).
Усе почалося з інструктажу.
P.S. Але не розслабляйтеся. Можливо, межу 18+ я все ж таки перейду. Але не в тому сенсі, на який багато хто чекає. Війна корпорацій не знає жалю, і там, можливо, буде жорстокість.
А тарган у ліжку... ну, він там єдиний, хто точно знає, чим усе закінчиться)
1 коментар
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиКнига супер — кожну главу читаю із задоволенням.
Трапляються невеликі неточності з технологічної точки зору, але стиль автора, світобудова й логіка подій, а особливо ці «корпоративні багатоходовки», — це по-справжньому доросло: класно, обґрунтовано й дуже органічно вплетено в сюжет.
Окремо подобається, що напруга наростає без штучних «твістів заради твістів»: рішення персонажів мають причини й наслідки, а мотивації виглядають переконливо. Діалоги живі, темп рівний, і після кожного розділу хочеться читати далі. Якщо автор витримає цю планку до фіналу — буде одна з тих книжок, які потім радять друзям без жодних застережень.
Андрей Романенко (Black Silver), Дякую за уточнення! Саме такі дрібні технічні шорсткості — це природна частина роботи над великим проєктом на стадії чернеток. Я й сама знаю, що подібних моментів у тексті ще чимало.
Власне, якщо я вирішу залишитися в цьому хобі після завершення книги, то, оскільки я вже встигла помітити, що літературний світ за своєю структурою аналогічний бізнесу, над фінальною версією працюватиме ціла команда: від технічних консультантів до літературних агентів. Саме вони займуться вичиткою та редагуванням, щоб відшліфувати кожну деталь.
Приємно, що попри ці "дрібні деталі" суть книги продовжує Вас тримати.
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати