​Ні, це не анонс «гарячої» сцени, як Ви могли спочатку подумати. Але це назва однієї з глав моєї книги Баг: право на душу. Це сувора авторська реальність і головний біль моєї героїні.

Коли вже буде 18+?

Відповідаю як автор: у моїх чернетках  кожен поцілунок — це подія, і за всю історію їх буде менше, ніж пальців на одній руці.

У чому підступ?
 
У тому, що емоційна напруга розподілена між трьома різними чоловіками. І кожен із них отримає лише крихту близькості, яка коштуватиме Ліліт надто дорого.

​Я знаю, що багато хто чекає на класичний контент, але в цій історії сенс в іншому. Хоча формально межі ще не перейдено, інтелектуально та емоційно позначка 18+ там точно присутня. Це буквально прошито в  інтелектуальній грі героїв, у цьому постійному тиску та боротьбі за контроль.

​Не хочу описувати фізику, оскільки  між персонажами відбувається хімія, від якої плавляться сервери. Кожен погляд, кожне слово, кожна передача контролю — це б’є сильніше за будь-який відвертий контент. Для мене справжній 18+ — це не про фізику тіл, а про інтелектуальне домінування.

Чернетка. Глава. Троє в ліжку, не рахуючи таргана...

  POV:Гор

Це звучало як початок поганого анекдоту:
"Опинилися якось в одному ліжку Андроїд, Юристка і Лікар..."

​За законами жанру, далі мав бути панчлайн, сміх за кадром або хоча б якась логічна розв'язка. Але в реальності була лише темрява спальні, тихе сопіння Юристки по центру і важке, загрозливе дихання Лікаря зліва.

​Андроїд (я) лежав скраю, виконуючи протокол "Захист" і намагався зрозуміти сенс буття.
Юристка (Ліліт) спала, обіймаючи подушку так, ніби це був речовий доказ.
А Лікар ... Лікар просто лежав й охороняв периметр навіть уві сні, пахнучи формальдегідом.

​Статистична ймовірність такої комбінації тіл на один квадратний метр прямувала до нуля. Але, як я сьогодні з'ясував, у цій квартирі статистика не працює. Тут працює лише хаос.

​Як ми до цього докотилися (запис із буфера пам'яті Гора).

​Усе почалося з інструктажу.     

 P.S.  Але не розслабляйтеся. Можливо, межу 18+ я все ж таки перейду. Але не в тому сенсі, на який багато хто чекає. Війна корпорацій не знає жалю, і там, можливо, буде жорстокість.

​ А тарган у ліжку... ну, він там єдиний, хто точно знає, чим усе закінчиться)