Мої читачі – найкращі! Анонс Флешмобу

Вітаннячка!

Я сотні разів казала, що мої читачі – НАЙКРАЩІ і щодня переконуюся в цьому. Сьогодні я розмістила інформацію у своєму Telegram, що незабаром статує флешмоб до Дня святого Валентина «Стріли Купідона». До старту лишилося 5 днів!

Я запитала у читачів, твори яких авторів вони чекають. Раділа відповідям, але ще більше мене вразило оповідання, яке надіслала одна з моїх читачок. Мої читачі не просто найкращі, але й талановиті!!! Але мовчунки)

Ділюся з вами цим оповіданням та прошу підписуватись на чудову Ніку Лейн.

Мої любі читачі, творіть, пишіть! Я дуже радію, коли ви активні та ділитеся своїми коментарями, думками, творами, ідеями, світлинами. Щаслива що вмовила і Ніку долучитись до флешмобу)))

Фея часу, море і тістечка з дедлайном

Кафе біля моря було затишним.

Настільки затишним, що здавалося: тут обов’язково має статися щось магічне, казкове. Хвилі ліниво накочувалися на берег, чайки кричали так, ніби обговорювали новий флешмоб на Букнет, а сонце посміхалося своєю теплою посмішкою, щоб авторки повірили — саме тут вони відпочинуть.

— Я приїхала до Олесі відпочивати, — урочисто заявила Лара , дивлячись на море і посміхаючись. — Не думати, не писати, не згадувати про дедлайни.

— Запиши все, що тільки но промовила — сказала з усмішкою Олеся. — Це історично важливо.

— А я, — Лариса  обережно поставила чашку на стіл, — приїхала… ну… з планшетом. Про всяк випадок. Але, й насолодитися відпочинком.

— Звісно, — кивнула Лара. — Ми всі тут “відпочиваємо”.

Офіціант приніс каву і тістечка. Море шуміло. Життя виглядало майже ідеальним.

Рівно три хвилини.

— А уявіть, — задумливо сказала Лариса, — історію, де герої зустрічаються біля моря, а в них…

— Стоп, стоп, — Лара підняла руку. — Не починай. Ми тут відпочиваємо. І загадково посміхнулася.

— Я просто так кажу, — образилася Лариса. — А раптом це знак?

— Це чайка, — сказала Олеся. — Вона на нас дивиться. Уважно так, дивиться.

І справді, чайка дивилася так, ніби знала про них забагато.

— У мене ідей більше, ніж піску на пляжі, — зітхнула Лара. — А часу — як цієї серветки.

— Не драматизуй, — сказала Олеся. — Серветки у нас ще є.

— А часу — ні, — додала Лариса.

Саме тоді час кашлянув. Не метафорично, а  реально.

Годинник над барною стійкою видав дивний звук, море на мить завмерло, а чайка зависла в повітрі, махаючи крилами, як поламаний вентилятор.

— О, ні, — зітхнула Олеся. — Я ж казала, що тут щось буде.

На столі, просто між тістечками, з’явилася фея часу. У солом’яному капелюшку, з маленьким ридікюлем і з дуже втомленим виглядом.

— Доброго  часу, шановні,— сказала вона. — Ви знову про час?

Авторки мовчки перезирнулися.

— Ми не спеціально, — автоматично сказала Лара.

— Авторки завжди кажуть не спеціально, — фиркнула фея. — Я у відпустці. Але ваші скарги чую навіть тут.

— Ти можеш нам допомогти? — одразу спитала Лариса.

— Можу, — фея сіла на блюдце. — Але спочатку поясніть: навіщо вам стільки ідей?

— Бо вони самі приходять до нас, — знизала плечима Олеся. — Ми їх не кликали.

— Кликали, кликали — фея кивнула на море. — Ви письменниці. Вам часу завжди не вистачає, а ідей море. І подивилася на таку чарівну водичку, яка ніби манила до себе.

— А дійсно, — Лара склала руки. — Чому його так мало?

— Бо ви його витрачаєте на переживання, — спокійно сказала фея. — І на читання коментарів перед сном.

— Це удар нижче пояса, — прошепотіла Лариса.

Фея відкрила ридикюль — і витягла… чарівний годинник. Без стрілок.

— Це що? — насторожилась Олеся.

— Час для відпочинку, — пояснила фея. — Якщо ви не відпочиваєте, я забираю у вас натхнення. Тимчасово.

— Не смій! — хором сказали дівчата.

— Тоді угода, — фея усміхнулась. — Ви пишете не більше однієї історії зараз, ну дві. Решту — залишаєте морю.

— Морю? — здивувалась Лара.

— Воно надійне, — фея кивнула на хвилі. — Я тут часто зберігаю ідеї.

— А якщо забудемо? — занепокоїлась Лариса.

— Не забудете, — сказала фея. — Найкращі повертаються самі. Зазвичай уночі. Коли ви лягаєте спати.

Фея встала, махнула жезлом — і час знову рушив. Чайка впала на пісок і ображено закричала.

— Вона все зіпсувала, — сказала Лара.

— Вона нас врятувала, — усміхнулась Олеся.

— То що, — Лариса взяла ложечку, — спочатку тістечка чи паніка?

— Тістечка, — вирішила Лара. — Паніка почекає.

А море слухало.

І фея часу, йдучи берегом, зробила в блокноті запис:

“Авторки. Складні. Але дуже, дуже талановиті.”

Запрошую вас до історії Дана та Зої «Твоє кохання – мої крила». Ой, Дан ніяк не може наважитись розповісти руданці правду про себе. Історія виходить дуже емоційна та підіймає ряд непростих тем. Долучайтесь)

СПОЙЛЕР з завтрашнього розділу:

– Привіт! Як справи? – почулося з динаміка, а Майкл нашорошив вушка, бо пізнав голос.

– Дякую, все добре. Ми грали у футбол, а зараз збираюся готувати свою коронну страву, – мовила Зої.

– Спокушаєш? Я голодний, наче вовк, – мовив Дан.

– Приїзди. Усім їжі вистачить, а потім у футбол пограємо чи у приставку, – запропонувала Зої, а в Майкла ледь щелепа не відпала, бо це вперше сестра запросила когось додому.

Як же Дан чекав від Зої цих слів! Але поглянув на свої ноги та стиснув долоню у кулак так, що нігті поранили шкіру та залишили червоні позначки. Та якби ж він міг! Він із задоволенням поганяв би м’яча... Але незабаром... Вже зовсім незабаром він зможе! Хай буде ампутація! Він готовий до протезування, аби тільки ходити, щоб на двох, а не на колесах.

– Вибач, Зої, у мене сьогодні робота, – збрехав Дан.

– Мммм... Можливо, іншим разом, – геть зажурилася і Зої.

– Але я буду шалено вдячний, якщо ти візьмеш шматочок своєї страви завтра з собою, – продовжив Дан, відчувши, що й настрій Зої падає. – Ми ж завтра їдемо до кінотеатру? Усе в силі?

– Так! – вигукнула Зої аж занадто швидко та емоційно, що одразу прикусила свою губу, бо подумає, що вона нав’язується. – Молодші мені вже мозок винесли, що чекають та не дочекаються завтра.

– Я поглянув анонси, завтра ввечері якраз є сімейна комедія без вікових обмежень. Як щодо комедії? – запитав Дан.

– Ідеально. Я тоді на завтра нам щось приготую, – запропонувала Зої.

– Чудова ідея! Можна усього і побільше! – продовжував жартувати Дан.

– А ти не лопнеш? – сміючись, запитала Зої.

– Ні, я буду заїдати своє горе, – театрально відповів Дан.

– Яке горе? – насторожилася Зої.

– Що зараз не з вами, – відповів Дан, а Зої почервоніла, бо їй були приємні слова хлопця.

– Добре, ще спишемося, бо чую, що Дерек таки розбив якусь вазу, – мовила Зої, почувши характерний звук.

– Не свари його сильно, він не навмисне, – попросив Богдан. – Я завтра привезу гарну вазу.

– Добре, але не підривай мій авторитет старшої сестри, – мовила Зої.

– Не буду. Бувай. Цілую... – сказав Дан та затамував подих, бо деякий час запанувала тиша.

– І я тебе, – відповіла таки Зої та завершила дзвінок.

До всіх моїх творів є ілюстрації та відео у моєму Telegram, ТікТок та Instagram.