Привіт, мої дорогі читачі. Рада бачити кожного з вас тут — тих, хто зі мною давно, і тих, хто тільки приєднався. Оновлення моєї книги Забери мене від нього вже чекають на вас. Вона про складні стосунки і про те, як легко переплутати кохання зі страхом втратити, і як важко зважитися сказати «досить». ✨✨✨

Ми йдемо з ним удвох мостом, який проходить через досить широку річку. Мене його балаканина просто реально дістала, тим більше я весь час думаю про того хлопця на ковзанці.

— Давай будемо просто друзями, і перестанемо ось так безглуздо гуляти вдвох, — випалюю на одному подиху.

Він спочатку блідне, потім падає на коліна переді мною і починає істерично швидко говорити:

— Зайчику, прошу тебе, не кидай мене, я кохаю тебе…

— Що ти твориш? Устань негайно! — тягну його за руку, люди вже приголомшено обертаються на нас.

Встає з колін і відходить від мене на крок, потім ще, і ще… і так крокує, доки не натикається на залізні прути мосту.

— Якщо ти підеш від мене… — додає, перелазячи через поручні. Ось чорт! Та він стрибати зібрався! І тут він підтверджує мої здогади, — я стрибну з цього мосту! 

— Вадим! Припини цей цирк і злазь звідти! — мій гнів вже поступово починає набирати обертів.

— Не злізу, доки ти не скажеш, що не кинеш мене ніколи!

— Добре! Твої умови? 

— Ти не кинеш мене ніколи… 

— Це все? Я згодна!

— І ще… виходь за мене…

— Що, вибач? — у мене мозок просто відмовляється працювати.

— Виходь за мене заміж, — схвильовано випалює.

Ось так руйнується все, про що я так довго мріяла…