Фенікс. Фраєнти

Як казав Трумен Бербанк: "На випадок, якщо не побачимося: доброго дня, доброго вечора та доброї ночі!".
Бережіть себе і своїх близьких. Цінуйте рідних і коханих.
Продовжую працювати над продовженням "Фенікс. Жага безсмертя".

Спойлер:

Монолітна тінь і нічне сяйво — настільки схожими й водночас різними постали брат і сестра. Якщо в Аттеєсі відчувалася важка, майже застигла непорушність стародавніх скель, то Ілліана була подібна до місячного світла, що ковзає поверхнею води — невловима, витончена й спокійна. Навіть їхні вбрання підкреслювали цей контраст: суворий, глухий камзол брата, що наче поглинав світло зали, та мерехтлива сукня сестри, розшита сріблом, як нічне небо зірками. Проте не лише закриті шати кольору ночі чи витончена вишивка лотоса — родового герба Фраєнтів — вирізняли їх серед розкоші залу. Було в цій парі щось потойбічне, що змушувало натовп затамувати подих; здавалося, вони не переродилися, як подобає феніксам, а мов постали з мертвих.

Аттеєс, який до цього моменту здавався нерухомою статуєю, нарешті ледь помітно повернув голову до чоловіка, що стояв позаду. Високий світловолосий молодик зробив крок уперед, тримаючись за пів кроку від господаря. Ні в кого не виникло сумніву, що цей чоловік — фенікс, проте сам він не поспішав називати власне ім’я, наче зараз воно не мало жодного значення.

— Вітаю вас, шановне панство! — фенікс широко всміхнувся, і його глибокі сині очі засяяли доброзичливістю. — Пан Аттеєс Фраєнт німий від народження, тож я маю честь виголошувати те, що він довіряє моєму розуму.

По залі прокотилася хвиля шепоту. Високородних гостей приголомшила така прямота. Спадкоємець найдавнішого роду не просто мав фізичну ваду — він заявляв про неї відкрито, без тіні ніяковості. 

Фенікс. Жага безсмертя. Частина 3