Доброго дня, мої хороші!

   Сьогодні  діє   знижка  на   дууууже  пристрасну ,  спекотну  і  емоційну  історію  кохання.  Якщо  ви  її  ще  не  читали ,   запрошую.  Не  пошкодуєте!❤️

Анотація до книги "То хто кого приборкав, крихітко?"

     Макс-затятий холостяк. Брутальний самозакоханий красень, який вважає що жінки потрібні лише для розваг. В нього їх було стільки, що вже збився з ліку. Він типовий поганий хлопець.І це безтурботне життя його цілком влаштовує.Та коли ця рудоволоса відьмочка з тілом богині наче цунамі увірвалась в його життя, вона ледь не залишила його без чоловічої гідності і з перших хвилин позбавила спокою та перевернула все догори дригом.
     Аня-самовпевнена красуня, яка любить ризик, екстрим і небезпеку. Їй подобається її життя але вона мріє зустріти справжнього, пристрасного чоловіка, про яких так любить читати в жіночих романах...

Історія Макса і Ані -третя книга циклу "Кохання з присмаком небезпеки" 

Історію можна читати окремо.

#Мега пристрасно
#Чуттєво
#Емоційно
#Відверто
#Перше справжнє кохання
#Протистояння характерів
18+

❤️

Уривок:

     Аня кулею вилетіла з кабінету а я прикриваю очі. Ну що за...? Якого біса? Через якусь фігню... 

    - Дурень ти, Максе. - нагадує Емір про свою присутність. - Думаєш вона просто психує? Якби  плювати було на тебе , вона б по-іншому відреагувала. Їй боляче. І тобі теж. Я знаю тебе багато років і ще жодного разу ти на жодну дівчину так не дивився. А в відмазки твої я не вірю. В тебе на обличчі   все написано. Іди мирись. Бо якщо втратиш її через впертість і дурість , будеш шкодувати про це все  життя.

    - Відколи це ти в нас психіатром став? – фиркаю. 

    - Мені непотрібно ним бути. Достатньо зараз бачити твоє обличчя.

    - Чорт! - спираюсь долонями на стіл. Емір підійшов і поплескав мене долонею по спині .

    - Попав ти брате. Так що розслабся і отримуй задоволення. Іди мирись з фурією своєю , поки дров не на...ламали. - замовк. - Здається вже пізно. Це Аня? - показує на вікно. Там моя відьмочка під зливою біжить до свого автомобіля , сідає всередину і рушає з місця.

    - Твою ж матір! - крикнув і біжу до свого автомобіля. Що за дурепа? Там навіть дороги не видно. Чорт! Потрібно було відразу піти за нею, заспокоїти і все їй пояснити. Та непотрібно було взагалі всю ту фігою нести. Придурок. Нічого. Все буде добре. Зараз я наздожену її і поверну. Поверну  назавжди. Досить прикидатись.

     Стрибаю в автомобіль і їду наздоганяти свою скажену ображену відмочку. Бачу її авто і додаю газу. Дощ такий , що двірники не встигають прибирати воду. Видимість жахлива, добре що окрім нас , двох психів , на дорозі більше нікого немає. Ну звісно. Це ж потрібно розум мати, щоб в таку погоду на автомобілі ганяти. Коли я вже майже наздоганяю її , Аня не справляється з кермуванням і автомобіль спершу різко заносить, а потім і взагалі перевертається кілька разів. Від жаху все в середині завмерло.  Зупиняю авто і біжу до неї. Господи! Нехай тільки все буде добре . Нехай вона виживе. Більше нічого не хочу.

   Автомобіль стоїть догори дригом, та Ані всередині немає, а лобове скло вибите. Стає ще страшніше. 

    - Аня! - кричу. В відповідь тиша. Лише дощ тарабанить і крім нього нічого не чути. Обходжу авто та її ніде немає. Починаю бігати і шукати. – Аня! Аня! – мене накрило таким жахом… Здається вперше в житті відчув що таке паніка… Нарешті за кілька метрів в траві на узбіччі бачу її. Біжу туди і падаю на коліна . Дівчина лежить на животі і не ворушиться. Вона без свідомості , або... Ні! Тільки не це… Обережно розвертаю на спину і знов всередині все похололо... На її голові велика рана з якої тече кров . На обличчі ссадини і подряпини. Руки теж в крові яку змиває дощ. 

    - Аня. - кладу тремтячі пальці на шию щоб перевірити пульс. Є. Ледь-ледь , але є. Жива. Навіть не зрозумів звідки і коли тут з'явився Емір. Мабуть відразу поїхав за мною. Чую що він викликає швидку. 

    Помічаю що в моєї дівчинки тремтять повіки. Нахиляюсь над нею ховаючи від крапель її обличчя . - Анюта. Розплющ очі. Ну ж бо, крихітко. Давай. Розплющуй очі. Давай маленька . - вона повільно трішки привідкрила очі і знов заплющила. - легенько обіймаю і притягую до себе. - Хороша моя. Аня . Анютка. Дівчинка моя. Все добре буде . Чуєш? Тільки будь зі мною . Хоч ти не залишай мене. Я не можу і тебе втратити. - та вона знов втрачає свідомість.

     - Чорт! Еміре , що там швидка? – кричу перекрикуючи дощ.

     - Їде. Сказали її не чіпати. Можуть бути внутрішні пошкодження .

     - Вона мокра вся. І холодна. - відчуваю що вже не дощ , а сльози застилають мої очі. - Зовсім холодна. - шепочу і цілую руки. - Маленька моя. Пробач мені. Пробач крихітко. - знов цілую холодні руки. - Еміре , допоможи мені. Піджени авто ближче. Зараз разом обережно її піднімемо і положимо в авто. - він відкрив рот щоб щось сказати , але промовчав. Натомість швидко підігнав автомобіль до нас. Ми обережно підняли Аню і положили на заднє сидіння позашляховика . Потім поїхали назустріч швидкій. Емір був за кермом а я сидів біля своєї дівчинки і вдивлявся в її обличчя. Згадую як мені сказали що померла мама , потім тато і в голові лише одна думка: "Я не можу ще й її втратити. Просто не можу"...

Гарного всім дня!

Бережіть себе.