У нас відключення світла та мороз, а в Люди з "Загублених у вічності"- свято Купайла.

Пориньмо разом у теплу літню ніч.

***

Наше  купайло  з  верби,  з  верби,
А  ти,  Іванку,  прийди,  прийди,
Наше  купайло не  ламати,
А  собі  дівча  вибирати.

   Люда підійшла до води і нічна прохолода торкнулася її ніг. Світ ніби завмер і довкола стало тихо. Дівчина не чула нічого довкола себе. Зникло все: розмови, сміх, люди та світло від багаття. Тільки темрява й тиша. Страх змішався з незрозумілою тугою, за мить перейшовши в смуток і безнадію. Всі були по парах, щасливі, безтурботні та вільні у своїх почуттях. Всі, окрім неї та того, кого вона зараз так хотіла бачити біля себе, але якого бути тут не могло.

  Важкі думки заполонили голову Люди і їй стало невимовно сумно: «Ой, Іванку мій, Іванку! Цілувалися з тобою, та більше й не будемо… Відрікся ти від мене, покинув, втік! Вкотре вже. А я, як дурна, за тобою! Все пробачу, руки цілувати буду, за шию до грудей прихилю, лиш люби і не кажи нічого. Бо не треба мені слів твоїх, а тільки тебе поруч…»

***************************************

Також запрошую до фіналу трилеру "Сім ночей". 

Що врешті сталося з Валєрою та чи сподобався йому борщ?

Теплого всім вечора, 

Ваша Леля Карпатська.