Нова глава "Полювання на Місяць"

Вітаю! Нова глава "Полювання на Місяць" вже на сайті.

 От як ви вважаєате, яке миле прізвисько може дати асексуал своєму об'єкту симпатії? Мила? Сонечко? Зайка? Ха! Інтелектуальна романтика вона куди цікавіша...пульсар, ось як назвали Алісу. Вона, правда, не визначилась бити за таке чи офігівати та радіти.:)

------------------------------------------------

– Щось, в тебе очі червоні, ти що плакала? – спитав Сова.

– Взагалі, то ні…і це за тебе треба більше переживати, бо це тебе ледь не зжерли, а не моїх друзів, – бовкнула я, відвернулася, бо почала відчувати, що мої щоки червоніють.

– Але ж не зжерли, – резонно зауважив Сова.

– Ой, тільки не починай про своє «все під контролем» і фаталістичне, що «всі мисливці вже мерці бла-бла», бо трісну! – буркнула я.

– Навіть не збирався…і взагалі… це ти мене врятувала, мій маленький пульсар, – раптом Сова видав таке, ще з таким уміліням в голосі і ніжно потріпав мене за щічку.

– Є…як мене назвав? Пульсар? Це що таке? Ти мене зараз обізвав чи так оригінаьно похвалив? – здивувалася я.

– Пульсар: це нейтронна зоря, яка випускає сильне випромінювання і світло, має потужне магнітне поле. Дуже яскрава та затамовуючи дух гарна…– відповів Сова, з серйозним виглядом, без тіні насмішки чи іронії.

 Я нахмурилась. Розгубилась зовсім, як на це мені реагувати. Бо те що я почула, було ну дуже вже оригінальне. Сумніваюсь, що когось ще так називали. І...це якось було приємно...наче робило мене унікальною в його світобудові.

– Тю, якщо хотів дати якесь романтичне прізвисько міг так не морочитися, оно… є звичайні: зайка, киця, мила, – повідомила я цьому любителю повимахуватися.

 А Сова подивися знов прискіпливо на мене, навіть якось розгублено, він опустив в задумливо погляд і його пухнасті на диво темні вії відкинули тінь на бліде лице.

– Якщо тобі ті приємні саме ці призвиська...то можу так називати...але вони не відображають твою істотність. Бо ти не тварина... мила так…але мені хочеться бути поряд не того, що ти мила…не тільки через це…–  після довгої паузи сказав Сова.

– Йой, а пульсар прямо-таки відображає, – іронічно перепитала я.

 Але за іронією я ховала те що знітилась, і просто не знала як реагувати на те, що я для когось настільки унікальна і цінна, що мене ставлять в один рівень з величним космічним явищем. Бо я ж просто земна жінка. Я не відчуваю себе достойною такого порівняння. Та мені було приємно. Щось в цьому було таке інтимне і глибоке.

– Так…мене тягне до тебе, якби сильно я не опирався, далеко не намагався втекти – твоє світло душі яскраве манить і може освітити саму похмуру частину космосу. Правда, якщо занадто наблизитися до пульсара, то його потужне магніте поле затягне металеву бідосю і розчавить, а елекро-магнітне випромінювання спалить всю електроніку. Але все одно неможливо тримати дистанцію…бо воно манить своїм холодним світом, – додав Сова і в його погляді з’явилось щось…таке фантастичне, заманливе.