Привіт. Сьогодні я хочу поділитися з вами фрагментом із блакитного щоденника, який Ася вела у 2005 році у дитбудинку. Цей запис став пророчим для всієї історії "Анатомії мовчання".

У кожного лікаря є свій "нульовий пацієнт". Для Анастасії Ярової він з’явився задовго до медичного інституту — у холодному коридорі дитбудинку, коли їй було лише дев’ять.

З щоденника Асі (грудень 2005):

«Сьогодні на підвіконні я знайшла муху. Вона застрягла між склом і не рухалася. Вихователька сказала, що вона мертва, і хотіла змести її ганчіркою. Але я не дала.

Якщо підійти дуже близько і майже не дихати, можна побачити, що вона жива. Її лапки ледь помітно здригаються, а крила ніби вкриті інеєм, але вони не зламані. Вона просто заснула всередині себе, бо зовні занадто холодно.

Я зрозуміла: можна бути каменем зовні, але залишатися живою всередині. Треба просто знати, куди дивитися. Тепер я теж — як та муха. Я заснула, щоб пережити цю зиму. Але я все чую. Я все бачу.

Головне — щоб знайшовся хтось, хто не змете мене ганчіркою, а почекає, поки я відігріюся».

О 8:00 вийде нова глава, яка називається "Острівець тепла". Там де все спокійно з коханою людиною.