Нерул затримав погляд на дівчинці — і ледь не скрикнув.

Не було більше тієї чарівної усмішки з ямочками на щічках, такими ж, як у матері. Не було дитячого вогника в очах. Нічого з того, що він пам’ятав.

Малі сиділа нерухомо, втупившись собі під ноги. Чоловік помітив страх у її погляді — глибокий, затиснутий усередині. Він напружився, адже дівчинка навіть не відреагувала на його появу. Не підскочила. Не кинулася обіймати. Не всміхнулася і не вигукнула його ім’я. Нічого.

Лише порожній погляд у нікуди. Опущені плечі. Важке, нерівне дихання. І очі — почервонілі від сліз.

Нерул стиснув булочку в кишені сильніше, потім дістав її. Хотів усміхнутися до Малі, але відчув, що не може. Наче її страх перейшов і на нього — варто було лише переступити поріг цієї кімнати.