Пан Антоній Грабовецький стояв біля каміну.  – Ви швидко прийшли. Дорога розмокла після затяжних дощів. Мабуть, важко добиратися з передмістя? Гелена стояла на порозі, трохи опустивши голову. Вона дивилася на судового представника з-під лоба. В її темних очах відблискувало полум’я. Світла шкіра разюче контрастувала з чорним волоссям та яскравими від природи вустами. Саме це привернуло увагу Грабовецького ще кілька років тому, коли він вперше побачив її на площі Ринок. – Можна глянути на вашу дружину?

             

Зображення клікабельні

Гелена підіймалася сходами на другий поверх. Вона відчувала пронизуючий погляд пана Грабовецького на своїй спині і трохи нижче поясу. Її пишна спідниця та довга шаль не рятували від хтивих думок чоловіка. Зазвичай жінка не реагувала на подібне, проте зараз її тривожило те, що в разі чого тут нікому було б допомогти або заступитися за неї.

               

– Вчора їй було краще, – врешті Грабовецький зробив крок уперед. – Пан доктор день перед тим пускав кров. У неї навіть лихоманка зникла. Гелена дратівливо цмокнула язиком і випросталася. Її гнівний погляд вперся в самовпевненого чиновника. – Ви її вбиваєте! Антоній Грабовецький раптом схопив її за руку і притягнув до себе. – Попрошу добирати слова, пані Звізченська! Надто гучні звинувачення вилітають з ваших п’янких вуст.

                

Продовження історії на реальних подіях

"Останній вирок. Щоденник пані Звізченської"

вже чекає вас!

 

ТікТок

Інстаграм

Фейсбук