Привіт. Сьогодні вийшло рновлення книги "Анатомія мовчання".

Чи можемо ми довіряти власним рукам, якщо наш розум опинився в чужій владі? Сьогоднішня глава — це точка, де «шляхетна турбота» Олексія Грановського вперше проявляє свою справжню, потворну подобу.

Фрагмент глави:

Я трохи спустила халат і завмерла, стримуючи крик. На моїх стегнах і плечах цвіли темні, фіолетові плями. Чіткі відбитки пальців. Його пальців.

Я краєм ока глянула на чоловіка. Він застібав сорочку, виглядаючи абсолютно здоровим і... спокійним. Він підійшов ззаду, обійняв мене, дивлячись на наше відображення. І раптом його погляд впав на моє оголене плече.

— Асю... — його голос здригнувся. — Звідки це? Хто це зробив?

Я обернулася, дивлячись йому прямо в зіниці.

— Ти дійсно не пам'таєш?

Марк зблід так, що стали видні дрібні капіляри біля очей. Він перевів погляд з мого плеча на свої руки, наче вони були в крові.

— Це... я?

Я мовчки кивнула.

— Тебе було не зупинити, Марку. Ти дивився на мене... як хижак.

Приєднуйтесь до читання цієї книги. Всім гарного дня.