Цікаве з "Живий металл. Прокляття крил"

Той момент, коли і шкода героя. Але, коли він відкриває рота, чогось стає смішно. Автор не злий, просто герой занадто госрий на язик.

------------------------------------------------------

– Ай-яй, Даріель, як тобі не соромно! Ти ж в нас такий чистий промінчик світла, в цьому царстві темряві, ти не повинен вживати таких брудних слів! – з сарказмом видала ця стерва, схоже її веселило це все.

 Сцуко, як таке гарне може буди таким бридотним?

 Я вже навіть розгубився хто мене з цих двох більше бісить, ця чи той?

 І блондин наче почув про мою невизначеність, вирішив внести трохи ясність кого мені більше ненавидіти: вгасив по сонячному сплетінню. Чітким виваженим рухом, наче йому битися не вперше. Так б’ють професійні воїни.

 Мені вибило весь дух та зігнуло пополам, таке враження що в мене там хребці перемішались від сили удару. Біль понеслась всім тілом і я трохи зтік на  брудну підлогу.

 Вилупок! Тільки зніміть з мене ці кайдани і я йому відповім так, щоб воно впало і не піднялось. Хоча фактично цей виродок вищий мене і більше широкоплечий, та і мабуть  важить більше. Тож сила удару буде в нього більша за мою. Але в бійках не завжди вирішує сила.

– Ще раз щось таке викинеш, я тобі всі ребра перерахую! – прошипів блондин, загрозливо тикаючи в мою сторону вказівним пальцем.

– А ти руки не розпускай! – коли зміг більш менш зв’язно говорити, випалив я, все ще валяючись на підлозі.

– Звикай…тепер ти власність пані! – пригрозив цей придурок.

– На х… це туди! – я показав, як міг куди треба йти цьому бовдуру зі своїми бажаннями.

 Але тут же мені прилетіло по животу ногою.

– Ай, бля… я через тебе окуляри вронив,– вирвалось з мене, знов тіло скоротилося спазмом болю, навіть перед очами потемніло, в роті відчувався металевий присмак. Я закашлявся, спльовуючи кров.

– Да що ж ти таке нерозуме?! З першого разу не розумієш?! Треба затихнути і не бовкати зайве! – обурився вилупок.

– А ти це…напиши мені записочку, а то в мене пам’ять погана! – порекомендував я.

 Але чогось моя порада блондину не сподобалася і мені знов прилетіло.

– Все, все, зрозумів, не пиздюнькати! – випалив я, перед тим як на мене замахнулись в чергове.

 Блондин злобно загарчав, вишкірившись, але бити перестав.

 Сцуко, в мене вже все в середині болить. Але тримати язика за зубами не можу. Бо я поступово почав розуміти в якій дупі зараз. Я один, побратими десь теж в полоні. Зв’язатися зі своїми, викликати підкріплення не можу. Я хрін знає де, з вдома збоченими, скований по рукам і ногам, і доля моя дуже похмура.