Сьогодні в "Академії Мірравель" вийшло два розділи від імені Нейда. Сумні, але вони потрібні, щоб зрозуміти Нейда, який в наступний книзі буде вже головним героєм. 

— Ти став нудним, — прошипіла вона, відбиваючи черговий удар. — Надто правильно ведеш бій, ніби на занятті з архімагесою Тірреною.

— А ти все така ж самовпевнена, — кинув я у відповідь і різко змінив тактику, зламавши темп бою. Не дав їй часу перелаштуватися. — Тільки я завжди був кращим в бою, аніж ти. І це не змінить навіть твоя темна магія.

Моя тактика спрацювала. Ніда не встигла повністю закритися, і мій удар пробив захист, змусивши її відлетіти до стіни. Темрява навколо неї спалахнула і згасла, наче задихнулася. Я відчув це — її резерв майже порожній. Вона теж це зрозуміла. Її погляд на мить змінився: зухвалість зникла, лишився холодний розрахунок.

— Іншим разом, братику, — кинула вона, вже відступаючи в тінь. — Не думай, що ти переміг.

— Складний день? — тихо запитала вона, нахилившись трохи ближче.

— Складне життя, — відповів я, навіть не замислюючись.

Вона ледь усміхнулася — не образилася, не відступила. Ерса взагалі вміла не лізти напролом, за що я її, мабуть, і терпів. Я махнув офіціанту і замовив випити й поїсти — собі й їй, не питаючи. Вона здивовано підняла брови, але нічого не сказала, лише кивнула, ніби це було найприродніше рішення у світі.

— Ти виглядаєш виснаженим, — обережно почала вона, коли перед нами з’явилися келихи. — Знову робота?

— Якщо б це була просто робота, — я зробив ковток і відчув, як напруга трохи відпускає, — я б не сидів тут.

— Ерсо, виходь, — холодно сказав я, навіть не підвищуючи голосу. — Я тебе бачу.

Кілька секунд нічого не відбувалося, а потім Ерса вийшла з-за дерев, опустивши голову, як спіймана на гарячому дитина. Мене накрила хвиля злості — глухої, важкої.

— Ти взагалі думаєш головою? — різко кинув я. — Я ж сказав тобі йти додому!

Вона щось пробурмотіла про турботу і страх за мене, але мені було не до цього. Розвертатися назад я не збирався. Відкривати портал і витрачати магію — теж. Попереду могла бути сутичка і кожна крапля сили була на рахунку. Я зціпив зуби і жестом наказав їй триматися позаду.

— Ти йдеш поруч. Не попереду. Трохи позаду. За мною, — сказав я сердито. — І тільки спробуй знову полізти не туди.

— О, дивися, — протягнув один із них з кривою посмішкою. — Сьогодні здобич сама йде нам у руки.

— Щедрий день, — підхопив інший. — Двоє замість одного.

Я не відповів. Різко відштовхнув Ерсу вбік, майже кинув її за повалене дерево, і щит зірвався з моїх рук миттєво. Вогонь, світло, удари — усе злилося в суцільний хаос. Вони були сильні, злагоджені, били групою, намагаючись зайти з боків, виснажити мене швидко. Було важко, дуже. Руки тремтіли, але я тримався. Один впав, другий відступив, третій захлинувся власним прокляттям. Я майже витягнув цей бій.

Майже.

Запрошую до моїх соцмереж (там більше ілюстрацій і відео):

✨ТГ-канал про мої книги

✨Інстаграм

✨ТікТок