Вітаю!

Останнє оновлення на сьогодні!

✨✨✨

Костик пропускає Соню вперед, допомагає їй сісти, а тоді сам сідає поруч. Я ж кладу ранці на заднє сидіння й уже за мить опиняюся за кермом. Пильно зиркаю на малих і суворо питаю:

— Що це щойно було? Вам не соромно? Як ви можете так поводитися? Я ж стільки разів наголошував: бути чемними та мати повагу до вчителів... А ви?

— А ми й маємо повагу, — відмахується син, спустивши голову. — Просто хочемо, щоб заняття нам проводила Марія Петрівна, а не ця...

Я по-новому приголомшений висловлюванням малого.

— Тобто «ця»? — не витримую і зриваюся. — У цієї репетиторки є ім’я. Ви повинні її поважати, адже вона прийшла до вас на урок.

— Ага, прийшла... Уся така ділова, нафарбована... — фиркає Костик.

— І ще й обручки на руці нема... — бурчить під ніс Соня.

Від такої заяви в мене очі лізуть на лоба. Здається, я чогось не розумію. Мої діти ще надто малі, і така їхня ледь не доросла заява дратує мене. Я не можу вловити зв’язку...

Новинка тут...

Приємного читання!