Про злість на себе та самодисципліну авторів
Є одна емоція, про яку автори говорять не дуже охоче. Бо ніби й незручно, та ще й “сама винна”. Ця емоція - злість на себе.
На себе вчорашню, яка замість писати - гортала стрічку соцмереж. На себе позавчорашню, яка пообіцяла “з понеділка”. На себе теперішню, яка дивиться на дедлайни й робить вигляд, що їх не існує.
Ми часто злимось не тому, що не вміємо писати. А тому, що не сіли й не написали.
Самодисципліна - слово страшніше за будь-який сюжетний поворот. Бо тут не звинуватиш ні музу, ні погоду, ні алгоритми, ні навіть конкурентів))) Тут усе просто: або зробила, або ні.
І от тоді починається внутрішній діалог: “Я ж могла сьогодні хоча б сторінку…”, “Чому знову не відкривала ноут?”, “Ну от як інші встигають?” Особливо совість прокидається перед самісіньким сном, коли вже й не сядеш, але погризти себе можна))
Тим часом злість накопичується. І замість того, щоб підштовхнути - паралізує. Але, можливо, проблема не в ліні? Можливо, ми хочемо від себе забагато й одразу. А життя тим часом продовжується.
Мені здається, самодисципліна для автора - це не батіг. Це не “пиши або ти ніхто”. Це вміння домовлятися з собою. Типу: не “сяду на 5 годин”, а “напишу 15 хвилин”. Або: не “сьогодні ідеально”, а “сьогодні достатньо”. І тоді злість поволі відступає. Бо з’являється хоч якийсь рух. А рух - це вже маленька перемога.
А тепер хочу спитати вас, колеги: Ви більше злитесь на себе за те, що не пишете, чи за те, що пишете не так, як хотіли б? І як ви домовляєтесь із власною самодисципліною?
П.С. Як завжди, візуал з моєї майбутньої книжечки під назвою "Пригоди Доброти") На малюнку, якщо що, не вона)) а її суперниця))
7 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиЗ письменницькою самодисципліною у мене рідко бувають проблеми, а от з блогерською... Тут пічалька
Олена Ранцева, дуже цікаво, треба Вас знайти у Інстаграмі, бо інших соцмереж не маю))
Мене якраз таки підганяють дедлайни. У мене постійно крутиться в голові, що я ж обіцяла викласти розділ в певний день, і соц мережі вже не погортаєш, бо ввечері щось треба написати.
Водночас після дедлайнів я відчуваю себе, ніби вичавлений лимон. Але і золотої середини притримуватися не можу, тому замкнуте коло виходить))).
Оксана Маркова, добре, що вже ж є самодисципліна, навіть якщо це через дедлайни!) А я ось боюся щось обіцяти читачам, бо можу не виконати обіцянки, тому не ризикую))
Ніколи на себе не злилась))
Хочу писати пишу. Мусить бути час і для соцмереж))
Катерина Винокурова, лише якщо це не весь час на світі))
Краще злість, ніж само жаління себе.
Тому зліться, але конструктивно.
Для мене злість це ознака, що я живий і готовий рухатись далі. Це двигун.
Питання не втому, що часом іноді десь завис, питання як довго готовий себе за це гризти.
Тож впав вставай кажу собі, бо далі буде важче встати.
Десь так.
Василь Ширман, дуже цікава думка) злитися обмежений час, робити висновк і йти далі! Дякую, що поділилися!
Злюсь ) Але недовго ))) Бо довго теж ніколи ))
Morwenna Moon, хахаха, і те правда))
Ніколи не злюся на себе, коли є бажання пишу)
Віккі, супер, мені б Ваш настрІй))) Дякую, що поділилися думкою!)
Частенько буває, що злюсь на себе) Особливо коли ідея є, і ніби непогана, а написати так як хочу взагалі не виходить. Можу цілий день ходити: "напишу трохи пізніше". І у висновку взагалі не виходить бодай абзац написати(
Блог чудовий! І саме питання, як на мене, дуже важливе для авторів))
Ілюстрація і чарівна і загадкова водночас:) Цікаво дізнатися, що ж буде в тій книзі)))
Віка Лукашук, дякую за відгук, Вікусю. Великодки майбутньої книги будуть у моїх блогах, так що слідкуйте)) А на рахунок ідей, у мене їх теж чимало, а ось втілити їх у життя важкувато))
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати