Це коли ти невизнаний геній, чи коли в тебе просто клавіатура западає на клавіші "я"?

Я вас ще не остаточно задовбав своїми роздумами? Сподіваюся, що ні, бо в моїй голові знову зачепилося одне питання, яке не дає спокійно пити каву. Тому, якщо я вас ще не дуже дратую, тримайте ще одну порцію моїх авторських мук.

Здоровенькі були, вельмишановне товариство мучеників пера! Ну, тобто, вітаю, шановне панство літераторів! 

Сиджу я тут, чухаю потилицю і намагаюся втямити: я вже справжній «майстер слова» чи просто людина, яка забагато електронного паперу псує задарма? Вирішив я, знаєте, підійти до справи з наскоку та “наперекосяк”. Накачав розумних книжок, обклався правилами, наче фортифікаційними спорудами...

О Сили богів  неперевершених, той новий правопис — це ж окреме коло пекла у раю, чи не так? Сиджу, гадаю, куди ті дефіси тулити, щоб перед читачами не було соромно, як за немите взуття. Вже ніби й розібрався, що воно за звір такий — «композиція», і чим фабула від сюжету відрізняється, ну, принаймні удаю, що розібрався. Але от вперся рогом в одну штуку, на якій мій мозок просто видав «синій екран».

Я про СТИЛЬ. 

Скрізь волають або ні: «Автор мусить мати свій неповторний стиль!». А що воно за мара така? Як зрозуміти, що він у тебе вже прорізався, як перші зуби? Це коли я через кожне слово вставляю «аж» і «таки», бо мені так «красивіше»? Чи коли в мене всі герої, як один кашляють, лаються і п’ють паршиву каву і не тільки, бо автор, я про себе,  іншої не визнає або соромиться визнати інше?

Спробував я читати наукові праці. Матінко рідна! Там такі матюки, що очі в купу з’їжджаються. Якісь «парадигми», «дискурси», «ідіостилі»... Відчуваю себе не письменником, а якимось двієчником на іспиті з квантової фізики.

Добре, що хоч на сторінку до Єви Ромік зазирнув. Її книжка «Давайте напишемо роман» — це просто рятівне коло в морі термінологічного хаосу. Вона там «на пальцях» розжувала такі складні речі, що навіть до мене почало щось доходити. КРАСНО ДЯКУЮ! Але, знаєте, теорія — то одне, а от власна писанина — зовсім інше. Дорогі мої профі, філологи та досвідчені зубри Букнету! Поясніть і ви мені, темному, ще таке:

• Як ви взагалі розумієте, що цей текст написав саме оцей автор, а не сусід Вася, коли в нього було натхнення?

• Які є реальні ознаки того самого стилю, щоб без латини, пафосу та академічної нудьги?

• Може, хтось бачив, щоб про це писали людською мовою (крім Єви, звісно)? Киньте посиланням, буду вдячний до нестями.

За це обіцяю в наступному розділі назвати якогось персонажа на вашу честь. Але одразу попереджаю: не факт, що він буде позитивним і доживе до фіналу. 

Бо я от пишу-пишу, а черв’ячок сумніву гризе: я вже маю свій фірмовий «підпис» чи просто перекладаю папір у цифровий формат не маючи свого ДНК письменництва?

Нумо потеревеньмо про це, бо в мене від тих наукових талмудів скоро голова лусне, як перестиглий кавун!