Перше кохання.  http://Поезія любові

Воно прийшло до мене тихо, як перша травнева злива,

коли повітря пахне бузком і мокрою землею.

Він стояв під старою липою в шкільному дворі,

і сонце заплуталось у його волоссі, ніби золоті нитки.

Серце моє вперше затремтіло, наче пташка в долонях,

ніжно, болісно, до запаморочення солодкого.

Його усмішка — легка, як дотик метелика до щоки,

розтопила в мені весь зимовий лід.

Ми йшли алеєю, де цвіли каштани,

і пелюстки падали на мої плечі, мов білий сніг.

Я тримала його руку обережно, ніби крихкий листок,

боячись, що цей сон розтане від одного подиху.

Його голос — теплий, як літній вечір над озером,

шепотів щось просте, а в мені розквітали цілі сади.

Ім’я його на вустах було солодшим за черешню,

я повторювала його в думках, ніби таємну пісню.

Вечори були безкінечні, як поле конюшини,

ми сиділи на старій лавці під молодим місяцем,

і мовчали — бо серця говорили голосніше слів,

а зірки над нами блищали, ніби свідки.

Перший поцілунок — несміливий, як перший крок у річку,

губи тремтіли, подих завмирав у горлі,

і весь світ на мить став тихим, наче ліс перед грозою,

а потім — вибухнув тисячею теплих вогників у грудях.

Воно було чистим, як роса на пелюстках троянди,

болісним, як прощання з дитинством назавжди,

і вічним — бо лишилося в мені ніжною раною.

Навіть тепер, коли роки лягають снігом на скроні,

я іноді відчуваю запах того бузку,

той трепет у серці, той подих його імені,

і знаю: перше кохання не зникає.

Воно тихо цвіте в душі,

як весняний сад під шаром часу,

і шепоче м’яко: «Ти любила.

Ти вміла любити

так, як люблять лише раз —

до сліз у очах, до неба в серці,

до дрожі в колінах від одного погляду».

/book/poezya-lyubov-b445510