Новий розділ.

Розділ 31, у якому Брігель повертається на початок, а її фамільяр розуміє наскільки поганою була ідея її дратувати. А ще це передостанній розділ, але від цього все не стає зрозумілішим. 

Коли я прокинулася відчула як мене щось інтенсивно коле. Повільно відкрила одне око, потім друге, вивільнила руку і протерла їх, але видіння не зникло. Поруч лежав великий сіамський кіт, який тупцяв по мені своїми лапочками. 

Я не знала чи то мені вищати від милоти чи то шипіти від злості. От же ж негідник, скільки просила не буди мене з самісьнького ранечку, а йому хоч би що. 

Десь наче читала, що коти дуже дратуються, коли до них надто вже лізти. А він у мене ще й сіам. 

Але це була лише перша частина. 

Відкрила ліктем двері у ванну і просковзнула всередину. 

– Що ти задумала, жінко? – заверещав він, чи точніше занявчав, так що чутно, мабуть, було на іншому кінці гуртожитку. 

Інколи мені здається, що істоти, які вміють лаятися найкраще саме коти. У нього такий багатий лексикон, що я не всі слова можу розібрати з його навчання. 

– Тебе потрібно помити котячим шампунем, – відповіла я, наче нічого не сталося і вкинула його у ванну. 

Він подивився на мене як на абсолютну дурепу. 

Його очі видавали, що він справді купився на мою виставу. 

– Я більше так не буду робити, але й ти також, – сказала я твердо. 

Він повільно вибрався і сів поруч. Я легенько обережно його погладила і поклала перед ним руку. 

– Мир? – запитала тихо. 

– Мир, – муркнув він і поклав лапку, від чого я ледь не завищала від милоти. 

Та завтра не настало. 

Чи точніше не у цій реальності. 

Коли я прокинулася це вже був наступний день. 

Дельфі ще спала і я постаралася тихенько зібратися, усе ж не варто її тривожити. Після чого зайшла в телефон, і завмерла на місці. Субота. 

Але ж учора у цій реальності був понеділок. 

Я гарячково продовжила перевіряти далі, щоб знайти ще якісь зачіпки.

Коли я прокинулася знову за вікном йшов дощ і я здригнулася від грому і блискавок, які пронизували небо. 

Тоунс був поруч як кіт. Мабуть, знав, що я буду боятися. 

–  Який же він милий і чарівний, усе ж таки, хоч і жахливо вредний, –  прошепотіла я. 

Але він почув і розплющив одне око, спостерігаючи за мною. 

–  Спи, –  промуркотів він, –  я буду захищати твій сон, –  продовжив твердо. 

–  Дякую, –  пробурмотіла я і обійнявши його заснула далі. 

– Ти виглядаєш виснаженою, – здивовано промовив він. 

Я оглянула його кола під очима і втомливий вигляд і констатувала. 

– Як і ти. 

– Твоя прравда, – протягнув він і поклав голову мені на плече, – це знущання, а не робота. 

– Міг би стати якимось студентом, який спить на задній парті, – більш турботливо сказала я. 

Він нічого не відповів, тільки перетворився на кота і вмостився у мене на колінах. 

– Не міг, – нарешті відповів він, – це єдина посада, яку знайшов для мене батько, ой тобто тут він просто Фарізе, щоб я міг завжди бути поруч з тобою. 

Елевонда. Не сказала б що це зображення взагалі відображає цитату, але воно мені подобається, тому залишила. 

А наступний день я нарешті прокинулася на початку. 

Я повернулася у ту саму реальість, де Дельфі мене ненавидить, артефакти мій улюбений предмет, а архів для мене як прохідний двір. 

А ще, єдине у чому я краща за свою сестру це в тому, що змогла викликати фамільяра, а вона ні. 

Та чи не смішно те, що так довго бігла, аби знову повертатися у мою рідну реальність, яку я терпіти не можу. 

Та все ж лише тут я повністю можу дізнатися правду і цього разу я зроблю це.

 Телеграм канал