Рецензія на "Бранці вітаміну С"

Вердикт: Твір має смак ностальгії та розчавленої полуниці, але місцями жується так само важко, як і табірні макарони-моноліт.

Автор Василь Ширман запрошує нас у «полуничний ГУЛАГ» 80-х років. Історія яскрава, саркастична й викликає фантомний біль у спині навіть у тих, хто ніколи не бачив сапи. Проте, якщо ми хочемо, щоб цей текст став справжньою літературою, а не просто набором байок для застілля, доведеться провести «санітарну обробку» сюжету.

Ось конструктивний розбір недоліків та план їхнього «лікування»:

1. Синдром гіперболічного передозування

Автор так сильно намагається нас розсмішити й налякати водночас, що іноді перегинає палицю (або ламає сапу).

• Проблема: Метафорична задуха. У тексті все — або пекло, або війна, або тортури. Ліжка — «винахід інквізиції», поле — «геометричне пекло», туалет — натхнення для Данте, їдальня — місце, де макарони твердіші за характер директора.

• Чому це погано: Коли кожне друге речення кричить про «апокаліпсис», читач перестає відчувати реальну загрозу. Ми розуміємо: це гумористичний перебільшений стиль, але через це втрачається драматизм моменту.

• Як покращити: Зменшити градус пафосу. Залиште порівняння туалету з безоднею (це смішно), але приберіть зайві епітети про «біологічну ненависть» до ягід. Дайте читачеві передихнути між жартами, щоб фінальна втеча виглядала як вчинок, а не як черговий ґеґ.

2. Персонажі-картонки (або «Ефект шахового печива»)

Персонажі другого плану в оповіданні тверді й пласкі, як те «Шахматне» печиво, про яке згадує герой.

• Проблема: Герої — це ходячі стереотипи. Вітька — класичний «ботанік-скрипаль», який страждає, Валєра — «товстий економіст», а зрадник — просто безіменний «Павлик Морозов».

• Чому це погано: Ми не співчуваємо їм, бо вони не живі люди, а функції. Скрипаль потрібен, щоб показати страждання інтелігенції, а товстун — щоб порахувати збитки.

• Як покращити: Додайте «м’яса» на ці кістки. Нехай Вітька не просто скиглить, а, наприклад, знайде спосіб збирати полуницю швидше завдяки гнучким пальцям музиканта. Або нехай «зрадник» матиме мотив глибший, ніж просто «зайва порція компоту». Це додасть глибини конфлікту.

3. Сюжетні «роялі в кущах» (або Автобус Свободи)

Втеча героїв виглядає занадто легкою, наче рівень у відеогрі на найлегшій складності.

• Проблема: Кульмінація змазана. Група відчайдухів виходить на трасу, і о диво — перший же водій автобуса виявляється добрим дядьком із золотим зубом, який все розуміє і везе їх безкоштовно. А мама вдома, попри дзвінки зі школи про «ганьбу родини», здається за 5 хвилин і навіть жартує.

• Як покращити: Де саспенс? Де погоня на тракторі? Нехай водій автобуса спочатку відмовиться, або вимагатиме плату (ті самі 10 копійок боргу). А сцена з мамою потребує більшої напруги — радянські батьки так просто «зіпсовану характеристику» не пробачали. Герой має вибороти своє право на поїздку до діда Івана, а не просто отримати його за бутерброд із сервелатом.

4. Стилістична "макаронна" в'язкість

Звернімося до джерела «Мистецтво живого українського слова». Там чітко сказано: «використовуй менше пасивних станів та вставних слів» і пиши «живою мовою».

• Проблема: Текст перенасичений конструкціями з дієсловом «бути».

    ◦ Цитата: «Це був барак. Це був дерев’яний щитовий сарай...».

    ◦ Цитата: «Це була не жінка. Це була Функція».

    ◦ Цитата: «Це був моноліт».

• Як покращити: Вирізати «було/була/був» нещадним редакторським ножем.

    ◦ Замість: «Це був барак» → «Перед нами височів дірявий щитовий сарай».

    ◦ Замість: «Це була оптична ілюзія» → «Садист-агроном створив оптичну ілюзію». Зробіть текст динамічним, як той автобус, що тікає від норми!

Висновок

Оповідання має чудовий потенціал. Сцени з «фінансовим звітом», де діти дізнаються, що вони ще й винні радгоспу, — це геніальна сатира на економіку абсурду. Опис макаронів, які «тремтять, як холодець», заслуговує на кулінарну премію Дарвіна.

Але щоб текст засяяв, автору треба перестати «накидати» метафори лопатою і попрацювати тоншим інструментом. Менше пафосу, більше живих діалогів і, заради Бога, приберіть дієслово «бути» хоча б у половині речень. Тоді читач справді відчує «вібрацію Свободи», а не лише смак пилу на зубах.