Вітаю!

Роман оновлено!

До півночі буде іще один розділ.

✨✨✨

Тільки встиг вмоститися на підвіконні, як телефон дзвонить знову. Номер мені не відомий, та все ж беру слухавку.

— Алло!

— Привіт, Тарасе! Це Олівія. Як ти почуваєшся? Сашко казав, ти дуже хворієш...

Я здивований, з недовірою зиркаю на екран. Навіть не віриться, що вона зателефонувала першою.

— Привіт! Мені уже легше, — тихо відповідаю.

— Це добре. Ти коли до школи? — невпевнено питає дівчина.

— Думаю, з понеділка уже вийду.

Повисає не зручна пауза. Я хвилююся, не знаю, що сказати, та Олівія першою порушує тишу.

— Тарасе, шкода, що ти захворів. Я хотіла тебе запросити на свій день народження, що був у суботу. Але коли дізналася, що ти захворів, вирішила тебе не турбувати.

Я видихаю. Мені не хочеться нічого говорити, але все ж видавлюю.

— Хто сподівався, що я захворію.

— Ну, так, — погоджується Олівія і одразу додає. — Але ти одужуй якнайшвидше.

— Дякую! — холодно кидаю. Я тримаю образу на цю дівчину за те, що стільки років глузувала з мене та зневажала мене. Не хочу з нею розмовляти, але з ввічливості підтримую розмову.

Знову повисає тиша у слухавці, але мені її порушувати не хочеться...

Продовження тут...

Приємного читання!