Кілька днів я майже не заходила на платформу і не писала нічого. Просто відпочивала далеко від комп’ютера і телефона.

Ці дні були насичені й теплі для мене. Я придбала на подаровані гроші з дня народження зимове плаття і кілька светрів. Тепер ці кошти витрачені на маленькі подарунки для себе, які гріють серце.

Нещодавно ми з ріднею пішли на природу, і я зрозуміла, як сильно сумувала за такими моментами. Коли просто йдеш по лісу, відчуваєш запахи сосен, шум вітру, шурхіт снігу під ногами…

А апетит, що прокидається після прогулянки… Ми смажили сало на вогні, насаджене на дерев’яні палички, не на шампурах, як зараз можна зробити. І це було справжнє повернення в дитинство. Такого смачного сала я не куштувала вже дуже давно.

А ще ми проходили крізь місця, де колись каталися з гірки. Згадували, як інколи летіли на санках, а інколи — на мішку з клейонки. Враження від швидкості, вітер у обличчя і той шалений сміх — усе поверталося у пам’яті, викликаючи теплі й захоплені емоції.

Потім ми запалювали маленьке багаття. Біля вогню сушили мокрі від снігу рукавиці і просто говорили. Ці миті тепер здаються ще ціннішими, ніж колись, адже вони — частина того, що робить життя справжнім.

Я трохи розважилася у реальному житті, і це було неймовірно.

Але настав час і попрацювати. Тож я повертаюся до написання книги.  

А в суботу закінчується моя відпустка, і в неділю мене вже чекає перша зміна цього року.