— Не потурбую? — почувся поруч тихий жіночий голос.

Нерул навіть не повернувся в її бік — чудово знав, хто це. Лише мовчки відсунувся ближче до середини лави, даючи зрозуміти, що не заперечує.

Олісея не сідала. Стояла і мовчки спостерігала за ним. Її погляд ковзав по його тілу, зупинявся на обличчі. Здавалося, вона щось зіставляла. Згадувала. А може, просто дивилася довше, ніж дозволяла собі раніше.

Зрештою жінка сіла. Перевела погляд на майданчик, де Сатас саме показував прийоми мечем — повільно і плавно, розкладаючи кожен на окремі, вивірені рухи.

— Чому це відбувається з нами? — несподівано, з роздратуванням у голосі, запитала вона і подивилася на Нерула.

Чоловік підвів на неї погляд, звів брови і насупився, геть не розуміючи, про що мова. Олісея це помітила.

— Спершу ти зник. А тепер з’явився… і мені здається, що ти…

Також запрошую до свого Тік Ток, де ви знайдете більше візуалу. :)